Про те, як мій невинний пост про несподіваність снігопаду викликав роздратованість дружини мера, мабуть, не читав тільки ледачий. Розбудила вранці мене телефонним дзвінком Юлія Крапива. Спитала, де я не можу проїхати з візочком, бо є термінове доручення міського голови прочистити.

«Із прибудинковою територією впораємось, – сказала я. – А от тротуари по вулиці нечищені». І тоді трапилося водохрещенське диво: за лічені години приїхав тракторець і розчистив тротуар, який не чистили ще з попереднього снігопаду. Там була вузенька протоптана стежечка, якою не проїхати візочком. Я так зраділа, що дослухалася до поради Валерії Бондаренко: вивезла доню у візочку, взялася за лопату і прочистила територію двору біля свого під\’їзду. Витратила на це 2,5 години. Не думаю, що у працюючих людей знайдеться скільки часу й сил, аби виконувати чиюсь роботу. Але дякую щиро Анатолію Бондаренку за швидке реагування на критику.

Сподіваюсь, що колись наше місто стане комфортним без нагадувань у Фейсбуці чи у ЗМІ. І доня моя підросте і спитає: «Мам, а правда, що раніше комунальники не чистили тротуари і двори?» Ну тут фото до і після мого прибирання та, щоб було переконливіше, мої ноги і лопата.

Текст узятий із допису в соціальній мережі \”Фейсбук\”