Безробіття – чудовий спосіб перевірити себе на міцність. Соціальна виплата з безробіття – ще той стрес-фактор для сильної і ніби-то незалежної особистості. Чекаєш її як манни небесної, до копійчини розплановуєш і при цьому перебуваєш у повному невіданні, коли ж чекати наступних «крихт щастя». Власне, саме у цей період я зрозуміла: якщо поділити життя до безробіття і після, то враження і відчуття майже однакові. Все зводиться до однієї мети – заробити собі на прожиття. Різниця полягає в тому, що на роботі ти хоча б знаєш дату і суму, яку отримаєш. А, перебуваючи офіційно безробітним, такими знаннями не повихваляєшся.
Хтось із відомих сказав, що рабство нікуди не зникло, а лише трансформувалося. Опинившись у ситуації безгрошів’я і офіційного безробіття, я нарешті зрозуміла сенс цієї думки. «На роботі» ми від дати до дати працюємо, щоб отримати кошти, яких (за вдалих умов працевлаштування) вистачить рівно до наступної дати, щоб не відмовляти собі у потребах. Звісно, за всіма правилами ведення бюджету і порадами вчення фен-шуй щодо грошей слід частину доходу відкладати на «чорний день» (за нашим висловом) або ж на «щасливий день» (за правилами позитивного мислення). Але все одно ми залишаємося в полоні грошових відносин і своїх бажань, які нам нав’язує сучасність.
І спочатку я думала, що «безробітний» перебуває у схожій ситуації, але своє багатство розподіляє, не знаючи дат отримання коштів. Та чудового не по-лютневому весняного і сонячного дня я вирушила на прийом до фахівця центру зайнятості й усе ж ці дати дізналася, хоча мені від цього не полегшало. Чому? поясню. Нарахування допомоги з безробіття центром зайнятості відбувається тричі на місяць: 1-го, 11-го та 22-го чисел. Ще на дату нарахування впливає частота і день відвідин фахівця цієї структури.
Зі своєї ситуації я вияснила, що мені призначають візит раз на місяць (якраз між датами цих нарахувань). Обурення прийшло згодом, саме коли дізналася, що насправді нараховують «соціальний захист» справно у визначені дати. Але після нарахування потрібно чекати ще щонайменше 10, а то й 14 днів, щоби виплата дісталася соціального рахунку безробітного. Від цих прискіпливих досліджень, скажу чесно, мене вже почало нудити. Як і героїню роману Ірен Роздобудько: її нудило від сорому за все довкола. і мене просто нудить від сорому – від усієї ситуації у системі соціального захисту. А ще за себе, за своє місто, країну.
Особливо це відчулося, коли я раз і назавжди ще два тижні тому для себе усвідомила: немає чого чекати від когось захисту чи допомоги, а тим більше – від держави. Держава – це ми, це суспільна свідомість, зіткана з кожної окремої особистості. Шкода лишень, що ці «особистості» чекають із моря погоди, визначаючи дати, і соромляться навіть самого слова «безробітний».
А я відмовляюся так жити і не соромлюся. Кожному з нас Всесвіт вготував свої випробування. Моя нинішня ситуація наочно ілюструє: за все треба платити. А за виконання бажання мати хорошу роботу слід «заплатити» лише особистісним розвитком і духовним зростанням. Відмовитися від примарної стабільності, не вважати себе відпрацьованим великою системою матеріалом, навчити планувати і структурувати своє життя, вірити у своє сили, у себе як фахівця.
Словом, одні випробування, за межею яких чекає винагорода. Як бути хорошим фахівцем і не втратити свої навички під час пошуку роботи? Як поєднувати у часі й просторі численні, але мізерні підзаробітки? Як при цьому всьому залишатися красивою жінкою, дбайливою дружиною і розвиватися як особистість? Поки що моя філософська формула така: «Не ускладнювати. Бути собою. І не акцентувати на грошах, хоча це занадто складно». А ще – не боятися казати всім, що ви шукаєте роботу чи підзаробіток. Обов’язково вам «підкинуть» якийсь (але ваш) шматок роботи, хай поки й неофіційної. Можу сказати – діє. Кожен крок, зроблений у бік роботи, стане незамінним та унікальним досвідом.
Анна Крутіхіна
