Серед багатьох жінок у історії світу завжди є кілька, котрі викликають найбільший інтерес. Чому саме вони мали таку владу, розуміли, що з нею робити і, що саме спонукало їх до прагнення слави, обожнювання, престижу і уваги, надмірної, невичерпної уваги, котру ніколи не можна було вдовольнити. У контексті здатності до життєтворчості особливої ваги набуває постать російської імператриці, котра перебувала на престолі більш ніж третину століття, Катерини ІІ (1729 – 1796).

Принцеса Анхальт-Цербська, Софія Фредеріка Августа, народилася 1729 року в прусському містечку Штеттині, у сім’ї досить бідного принца Христиана Августа, який командував полком на службі в короля Фрідріха ІІ. Саме цей фактор виявиться сприятливим у подальшому для майбутнього Софії. Коли російська імператриця Єлизавета буде обирати дружину для свого племінника Петра Федоровича, вона віддасть перевагу дівчині із сім’ї, що не володіє широкими політичними зв’язками і не має коштів для участі у політиці.
Значущими для розуміння постаті Катерини ІІ є ранні періоди дитинства, де закладалися основи формування її особистості.

Мати досить прохолодно ставилася до виховання доньки, її дуже любив батько, проте рідко бував дома, тому вона не відчула сповна батьківської прихильності. Саме тут зароджується потреба в любові та обожнюванні. Остання загострюється ще й тим, що вона не вважала себе вродливою, адже в ранньому дитинстві Софія хворіла гнійничковим лишаєм і вимушена була неодноразово зістригати коси.
У семирічному віці вона ледь не померла від запалення легенів, а коли одужала, то виявилося сильне викривлення хребта. Їй виготовляють корсет, котрий вона носить і вдень, і вночі упродовж чотирьох років. І лише у віці одинадцяти років її хребет виправляється і покращується стан здоров’я. Можна припустити, що це був період, коли гартувалася її воля і наполегливість.

Власна непривабливість змушує її робити акцент на розвитку інтелектуальних здібностей, адже саме гострота її розуму й загальна чарівність приваблювали співрозмовників. У лютому 1744 року Софія разом зі своєю матір’ю прибули до Москви, а 1745 року відбулося весілля Катерини і великого князя Петра Федоровича. Цей шлюб виявися невдалим, вони були досить різними – інфантильний, не дуже розумний юнак і його неординарна, честолюбна і прониклива молода дружина.
Для Катерини цей час став періодом навчання. Оточена шпигунами й інтриганами, вона вчилася контролювати свої емоції і почуття, вивчала основи політики. Проводила багато часу за працями грецьких, римських та сучасних європейських авторів.
25 грудня 1761 року імператриця Єлизавета Петрівна померла. На престол вступив Петро ІІІ. Головним і найнебезпечнішим ворогом Петра стає його власна дружина – Катерина Олексіївна. На фоні неврівноваженого Петра Федоровича Катерина поводила себе з надзвичайною вишуканістю і витримкою. Таким чином, вона здобула прихильність народу, а за допомогою свого коханця Григорія Орлова отримала підтримку гвардії і підготувалася до захоплення влади.

Відомий переворот 28 червня 1762 року став важливою частиною «єкатерининського міфу». Олексій Орлов терміново прибув за Катериною до Петергофу. Імператриця була доставлена в столицю, у казарми лейб-гвардії Ізмайлівського полку. Більшість солдат виступили на захист благовірної государині всеросійської Катерини Олексіївни. Реальна влада у столиці перейшла до рук змовників. Державні заклади й Церква також присягнули на вірність Катерині ІІ.
Петро Федорович досить пасивно поводив себе під час перевороту, а 29 червня він відмовився від престолу.
За період царювання Катерини ІІ сталося немало безпрецендетних воєнно-політичних успіхів у Російській імперії. Сприятлива політична кон’юнктура, професійна дипломатія і видатні воєнні перемоги дозволили Росії називати себе великою європейською державою. Немає підстав зменшувати заслуги Катерини ІІ у цих успіхах. Вона точно визначала політичні пріоритети країни, безпосередньо приймала участь у переговорах з іноземними дипломатами. Як і у внутрішній політиці, так і на міжнародній арені государиня була обачлива, прагматична та цинічна.

У напрямку реалізації сімейної сфери, то в Катерини ІІ були проблеми із власним сином Павлом. Практично, відразу після народження його віддали вчителям і вихователям, тому емоційно-особистісного зв’язку між ними не було, а пізніше їхнє протистояння активізували ще й політичні мотиви. Починаючи із 1780 року, Павло віддалився від Петербурзького двору й проживав у своїх приватних маєтках в Гатчині і Павловську.
Також реалії Росії XVIII століття не допускали жіночого правління. Імператриці Росії потрібна була підтримка в особистому житті та політиці. З 1774 року такою опорою для Катерини став Григорій Олександрович Потьомкін. Неординарна людина і політик, він був фактичним чоловіком і співправителем Катерини до самої її смерті в 1791 році. Інтимні стосунки при подібному розподілі сил грали вже другорядну роль. Потьомкін перестав уже бути коханцем Катерини ІІ у 1775 році, проте його політичний статус виявився незмінним.

У єкатерининську епоху відкрилося безліч навчальних і виховних закладів, у тому числі й перших жіночих, виникла система народної освіти. У 1783 році була заснована Російська Академія, члени якої ставили перед собою завдання вивчення й пропаганди рідної мови. Помітно виросла кількість лікарень. Саме Катерина ІІ відкрила перші будинки для сиріт та багато інших благодійних закладів.
Наукові інтереси самої Катерини ІІ знаходилися переважно у гуманітарній сфері: філологія, історія, юриспруденція, педагогіка. Серед мистецтв вона віддавала перевагу літературі й театру; скульптурою і архітектурою цікавилася менше, а до музики була майже байдужою. Проте імператриця заснувала картинне зібрання Ермітажу, і за її царювання було побудовано багато оригінальних будівель.
В історію Катерина ІІ також увійшла як жінка з надзвичайним темпераментом, яскравим проявом своєї сексуальності й жіночності. Любов імператриці до молодих чоловіків деякі дослідники трактують, як відхилення у сфері психофізичної патології. Проте сама Катерина стверджувала, що в неї «чоловіча душа», і в інтимному житті вона частіше виявлялася активною, ніж пасивною. Принаймні, після Потьомкіна, який прагнув домінувати у таких стосунках, Катерину приваблювали молоді, юні чоловіки, котрих потрібно було «вести» – виховувати, навчати. У таких стосунках реалізувався її материнський потенціал нарівні з суто жіночною емоційністю, чуттєвістю і страхом самотності.

Проте, незважаючи на почуття і пристрасті, вона ніколи не забувала про своє призначення. Катерина ІІ володіла дивовижною здатністю перетворювати своїх коханців у відданих їй помічників – політиків, дипломатів, адміністраторів, воєначальників.
Постаті відомих жінок з гармонійним поєднанням фемінності й маскулінності (Аніми й Анімуса) заклали основи дослідження природи жіночої сексуальності. На сьогоднішній день уже проведені детальні дослідження жіночих комплексів кастрації, комплексів маскулінності, Едипового комплексу, теорії формування статевої ідентичності – як джерел формування несвідомих фантазій, що мають вирішальне значення для подальшого формування жіночої сексуальності.

Можна продовжувати такий аналіз досить довго, але загальна тенденція зрозуміла. У жінок завжди будуть свої особливі методи управління, впливу, причарування і маніпуляції, звичайно.