Бути грамотним – це модно

Бути грамотним – це модно

Що для нинішньої людини означає грамотність? Чи можна бути успішним, не досягнувши певного рівня освіченості? Чи варто дотримуватися правил синтаксису та пунктуації в Інтернет-мережі? Та як незнання рідної мови ставить у незручне становище навіть президентів? Відповіді на ці та інші запитання ми намагалися знайти під час цікавого й змістовного інтерв’ю з доктором філологічних наук, професором, завідувачем кафедри українського мовознавства та прикладної лінгвістики Ганною Мартиновою. Повідомляє власний кореспондент «Нової Доби».

– Ганно Іванівно, що у Вашому розумінні грамотність для сучасної людини?
– Розуміння поняття грамотності може бути різне – від максимально спрощеного рівня, тобто вміння читати, писати й рахувати, до розуміння грамотності людини як суспільної істоти. У це друге визначення ми вкладаємо поняття освіченості, вміння аналізувати й зіставляти факти, розуміти глибинну суть процесів і користуватися усіма тими знаннями, які людина отримала під час життя. Зрозуміло, що грамотна людина займає в житті виграшну позицію – їй легше спілкуватися з іншими людьми, вона більш успішна в кар’єрі, її більше поважають. Врешті-решт, таку людину важче «зазомбувати», адже, керуючись власним життєвим досвідом, вона дотримується чіткої, виваженої позиції. Третя іпостась грамотності – це грамотність філолога, людини, яка буде нести певний набір правил, культуру усного і писемного мовлення в маси і формуватиме мовне середовище довкола себе.

– Як Ви оцінюєте рівень грамотності сучасних студентів? Чи змінився він порівняно з випускниками ВНЗ 90-их, 80-их?
– Я б сказала, що нині грамотності в письмі приділяють просто дещо менше уваги. Коли ще я була студенткою, то обов’язковим був диктант для першокурсників, які вступили до інституту; також в обов’язковому порядку ми писали диктант перед випускними іспитами. Вдале написання диктанту було фактично «допуском» до державних екзаменів. Я й досі зберігаю той свій перший диктант, який написала успішно, тобто на четвірку. Отримати п’ятірку за нього було справою практично нереальною. Половина ж тих, хто вступав, і взагалі «нахапалися» двійок. Такою високою була увага до грамотності писемного мовлення до початку дев’яностих. Згодом, зі здобуттям Україною незалежності, навчальні програми «переорієнтували» на розвиток зв’язного усного мовлення. Менше стало диктантів у структурі шкільної освіти, менше часу на них приділено й у системі вищої школи, але у студентської молоді, на щастя, є розуміння потреби бути грамотним. І для цього треба насамперед знати рідну мову, з любов’ю і вимогливістю до себе вивчати її все життя.

– До речі, як Ви вважаєте, який вік найоптимальніший для вивчення мови? Чи їй, як і коханню, підкоряється будь-який вік?
– Людські можливості практично необмежені. І вдосконалити знання як рідної, так і іноземної мови можна у будь-якому віці. Проте все ж найкращий вік для закладення «бази» – це від 5-ти до 11-ти років. Тоді мова вивчається природно, процес запам’ятовування відбувається швидше, дитина, як то кажуть, «хапає на льоту». Людям, які з якихось причин у цьому віці мови на відповідному рівні не вивчили або ж мали основною мовою спілкування іншу (російську, суржик, діалект, сленг), у зрілому віці буде набагато важче. Згадаймо того ж Віктора Януковича чи Миколу Азарова, які постійно потрапляли у комічні ситуації, оскільки допускали мовні огріхи, хоча працювали з ними найкращі викладачі України. Якщо людині доводиться вже у зрілому віці «перебудовуватися», то вона весь час перебуває у стре­совому стані й напруженні, і це відповідним чином позначається й на мовленні.

– Щодо сленгу, як Ви взагалі розцінюєте таке явище, зокрема і той сленг, що поширений у сере­довищі молоді?
– На мою думку, шкільний і студентський сленг – це бажання молодої людини певним чином виділитися за допомогою власного мовотворення. Якщо велику частину цієї лексики складають слова грубі й лайливі, то, звісно, негативно. Але ще гіршим, на мою думку, є суржик – потворне явище, що виникає в тому випадку, якщо вивчення іншої мови було нав’язане, або ж людина «нахапалася» іншомовних слів зі свого середовища, з фільмів та ЗМІ. Це теж прагнення до когось дорівнятися, виділитися. Але нормальне послуговування мовою можливе лише за умови її системного вивчення.

– Ви згадали про запозичення… Як, на Вашу думку, чи не забагато українці у повсякденному мовленні вживають іншомовних слів?
– З одного боку, вживання запозичень – це нормальний процес інтерграції та співпраці з іншими державами. З’являються нові предмети, поняття, походження яких – іноземне, то, відповідно, й слова запозичені. З іншого боку, надмірне вживання американізмів чи русизмів – це засмічення мови. От у нас, скажімо, є визначення «голова Верховної Ради», а вживаємо іншомовне – «спікер». Такі запозичення, а часом і банальна неграмотність, теж дуже позначаються на мовному обличчі міста. От, наприклад, навпроти університету є магазин «Деликат» з російськомовною вивіскою. Ми вже не раз просили замінити вивіску, збирали підписи викладачів, спілкувалися з адміністрацією, але жодних результатів це не дало. Часто ці торгові марки вже зареєстровані під російською чи немилозвучною назвою, чи є такою, що містить помилку, і для перереєстрації необхідні кошти. У навчальній діяльності ми звертаємо увагу на мовне обличчя нашого міста, студенти приносять багато матеріалів, наприклад, цінники, де поруч українські і російські назви товарів, чи фото реклам, написаних із помилками. Звісно, ситуацію варто унормовувати, і викладачі та студенти намагаються постійно звертати на це увагу.

– А як Ви ставитеся до «неформального» спілкування в Інтернеті? Вживання суржику, просторічних слів, нехтування правилами орфографії?
– Якщо людина вживає подібне в особистому листуванні – так би мовити, в «розслабленій» атмосфері, то вважаю це цілком допустимим. Зрештою, на мовлення людини сильно впливає не лише освіта, а й оточення. Якою мовою спілкуються в сім’ї (літературна, діалект, просторічна, сленг, суржик), такою людина й спілкуватиметься в побуті. Якщо ж це офіційна сторінка, особливо високопосадовців, де вони виражають власні думки (не важливо, з якого питання), то людина має «тримати марку» завжди. Загалом же українцям варто поширювати такий тренд: грамотний – отже, розумний, успішний, патріот. Так ми досягнемо того, що бути грамотним стане модно.

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x