Автостопом Європою

Автостопом Європою

Від Києва до Генуї – мальовничого міста на березі Лігурійського моря, що в Італії, – понад 2 тисячі 200 кілометрів. Красива архітектура, казкові краєвиди, затишні вулички, завжди усміхнені італійці, тепле море, білосніжні яхти, пальми і яскраве сонце… Така собі казка, яка щороку приваблює тисячі туристів з усього світу. Спокусилася нею й Олена Волошенко з села Леськи. Аби досягнути міста-мрії, жінка зважилася на виснажливу, непросту, але таку захоплюючу і сповнену вражень подорож автостопом.
Дорогою до Генуї і назад Олена змінила 30 автомобілів, перетнула сім країн і витратила на все про все 40 євро. Тож «Нова Доба» розповість вам про карколомні сім днів і автостоп Європою.

Автостопом Європою

«Вирішила, що їхатиму кудись на захід – до моря чи океану»
Олена має освіту психолога та звання кандидата педагогічних наук, працює доцентом кафедри педагогіки та освітнього мене­джменту. А ще обожнює подорожувати і за життя побувала в різних мальовничих куточках світу: від казкової Грузії до холодного Японського моря. Про незвичну ж мандрівку автостопом жінка продумовувала кілька тижнів та все вагалася. Мовляв, і господарство немає на кого лишити, і доньки, які навчають у Львові, на літо приїхали додому, тож хочеться набутися з ними.
– Аж раптом, за тиждень до закінчення відпустки, обставини склалися на користь подорожі. З одного боку, дівчата вирішили поїхати в Карпати на відпочинок, а з іншого – мама згодилася пожити в мене й приглянути за господарством. До всього, по роботі мала поїхати в Київ. А оскільки дісталася столиці, то й додому в Леськи вирішила не повертатися, – розповідає Олена. – Щодо пункту призначення, то над цим питанням особливо не заморочувалася. Обожнюю воду, маю таке незвичне хобі – колекціоную водойми, в яких купалася. Тож і вирішила, що їхатиму кудись на захід – до моря чи океану. А там уже буде, як буде…
З невеличким рюкзаком за плечима, пляшкою води і кількома бутербродами, примарно уявляючи кінцеву мету поїздки, Олена вирушила в дорогу.
– Із Києва виїхала в п’ятницю під вечір. Уже на світанку була в Мукачевому, звідти планувала дістатися Чопу і перетнути кордон з Угорщиною, – розповідає мандрівниця. – Та зупинити авто виявилося не так просто. На щастя, повз проїжджала патрульна машина. Помітивши, як я голосую, зупинилася і поліцейський запропонував свою допомогу. Він зупинив приблизно з двадцять автівок, поки не знайшовся охочий підкинути мене. Тож щиро зізнаюся: таке ставлення правоохоронців справді приємно вразило.

Автостопом Європою

«Твої проблеми – це твій клопіт»
Переїхавши кордон і опинившись в Угорщині, Олена зіткнулася з досить серйозною комунікативною проблемою. Річ у тім, що угорці не розмовляють жодною іншою мовою, крім рідної, навіть міжнародна англійська – в них явище рідкісне.
– Більше того, вони налаштовані не дуже гостинно. Тож твої проблеми – це твій клопіт. Там ніхто не поспішає на допомогу, – відзначає жінка.
Проте Олені пощастило зупинити українську фуру, яка довезла жінку майже до Будапешта.
– Висадили кілометрів за сорок від міста, й далі жодна з попутних машин не хотіла підібрати мене. Аж раптом почула російську мову – неподалік зупинилася сімейна пара. Спершу вони погодилися допомогти, але попросили документи. Коли ж побачили, що я з України, розчаровано промовили: «А, ви з України. Ні, ми не можемо вам допомогти…» – говорить мандрівниця.
Після поневірянь на зупинці Олені таки пощастило дістатися міста й залізничного вокзалу. Але там на жінку чекало нове розчарування: всі вказівники, розклад потягів були написані лише незрозумілою угорською.
– З Будапешта планувала їхати до Любляни – столиці Словенії, та навіть назви міста розшукати в розкладі не змогла – настільки загадковою і незбагненно складною виявилася угорська, – пригадує складні моменти подорожі жінка. – На щастя, вдалося розшукати інформаційну кімнату, працівники якої знають англійську мову.
Потяг на Любляну відправлявся уранці наступного дня. Чекати було ще довго, тож жінка вирушила на прогулянку Будапештом.
– Неймовірно красиве місто з затишними вуличками та чудовою архітектурою. Але найбільше, певно, вразила велич Дунаю: стрімка течія і неймовірно сильна енергетика річки заворожують…

Автостопом Європою

Лягла прямісінько на перехресті трьох доріг, і, спостерігаючи зорепад, заснула…
Опівночі, вдосталь нагулявшись красивою європейською столицею, Олена дісталася до автостради. Там жінка планувала спинити машину та їхати до Словенії.
– Тоді не знала одного дуже важливого правила: виявляється, автострадою в Європі (як, певно, багато де в світі) ходити пішки заборонено. Так само як і подорожувати автостопом. Тож цілком логічно, що жодна з машин, які проїжджали повз, не зупинилася, – говорить мандрівниця. – Більше того, там була настільки потужна розв’язка доріг у всі сторони Європи, а вказівники писалися тією ж таки незрозумілою мовою, що визначити, в якому напрямку рухатися, теж було нереально.
Походивши дорогою туди-сюди й збагнувши, що без підказки не розібратися, втомлена Олена вирішила вкладатися спати.
– Від надмірного навантаження ноги пекли пеком. Шалено втомившись, знайшла затишне місце на автостраді, накрилася покривалом – і, спостерігаючи за красивим зорепадом, заснула…
Прокинувшись на світанку, Олена нагледіла місток, а під ним – автомобіль. Спустившись униз, помітила неподалік чоловіка, який ловив рибу.
– Заговорила до нього англійською, але він мене не зрозумів, тоді мовила німецькою, але теж без результату. Зрештою, розсміявшись, чоловік сказав, щоб говорила російською, яку він добре розуміє, – веде оповідь мандрівниця.
З’ясувалося, що новий знайомий працює на місцевому молокозаводі, продукцію якого возять до Словенії.
– Тож він може домовитися, аби одна з машин підвезла й мене. То була справжня фортуна, але щастя виявилося мінливим – на самому заводі з’ясувалося, що молочку відправляють до сусідньої Словаччини, яка була мені не по дорозі, – розповідає жінка. – Але ж що вдієш? Кружляти автострадою не було сенсу, повертатися на вокзал не хотіла, тому й вирішила: – Словаччина так Словаччина…

Автостопом Європою

«Народи, які пережили війни, доброзичливіші й відгукуються на чужі проблеми»
Кардинально змінивши маршрут і діставшись столиці Словаччини Братислави, жінка пересіла до автівки, яка мала довезти її до Австрії.
– За моїм планом, щоб вкластися в тижневу відпустку, потрібно було рухатися в темпі: один день – одна країна. Та життя, звісно, вносило свої корективи, але тим цікавіше було, – відзначає жінка. – До всього, маючи освіту психолога, для своєї роботи запланувала провести таке собі транскультуральне дослідження з комунікації. А, простіше кажучи, з’ясувати, як ставитимуться представники Європейських країн у складних ситуаціях за умови обмеженого володіння мовою, правил, культури і таке інше.
Подорож автостопом для такого експерименту підходила якнайкраще.
– У мандрівці вдалося з’ясувати, що ті народи, які пережили війни, різноманітні кризові ситуації, між­етнічні конфлікти, доброзичливіші, гостинніші, відгукуються на чужі проблеми, завжди готові допомогти, навіть поступаючись власними інтересами… Хто ж тривалий час жив у мирі-спокої та достатку, вирішує насамперед власні проблеми.

«У кафе громадянин Німеччини російського походження пояснював казаху, як тому їхати в Італію»
Не без пригод діставшись Відня, Олена не відмовила собі в прогулянці ще однією казковою столицею.
– Величне й вишукане місто, де готують найсмачнішу в Європі каву. Принаймні за час мандрівки більше ніде такої смакоти пити не довелося, – додає Олена. – З Австрії виїхала до Німеччини. Відзначу, що в цій частині Європи автостоп – явище поширене: водії без проблем підбирають попутників, радять, де краще вийти, яке місто подивитися, а де не спинятися, і навіть підвозять, куди потрібно, часто жертвуючи власним часом і бензином.
– У Німеччині трапилася кумедна ситуація. Зупинившись біля придорожньої кав’ярні, посеред чужої країни почула знайому мову. Озирнулася і помітила, як двоє чоловіків щось активно обговорюють. А, підійшовши ближче, з’ясувала, що то росіянин пояснює казаху, як тому їхати в Німеччині. Чоловік живе тут ось уже двадцять сім років, знає місцевість дуже добре, тож радо допоміг і мені, і ще одному горе-мандрівнику. І до всього пригостив кавою.

«Сходила пару кросівок, які з миром спочили десь в Італії»
За Німеччиною на Олену чекала чарівна Італія і тепле Лігурійське море.
– Красиве місто Генуя з білосніжними яхтами і розмаїттям пальм, теплим морем і завжди усміхненими, душевними італійцями. Побувала і в сусідній Савоні – розкішному місті зі старовинною архітектурою. Насолодившись казковими краєвидами і пляжем, вирушила назад, у рідні Леськи.
За всю мандрівку Олена пішки подолала понад 60 кілометрів.
– Сходила пару кросівок, які з миром спочили десь в Італії. Змінила 30 автомобілів і витратила 40 євро – десять на харчування і 30 на дорогу. А ще отримала неймовірні враження, досвід, знання і справді незабутньо провела останній тиждень відпустки.
Але така подорож потребує значної психологічної, фізичної і мовної підготовки. Тож, перш ніж вирушати в подорож автостопом, необхідно добре підготуватися, Інакше я б не рекомендувала повторювати цей досвід.

0 0 голос
Рейтинг статті
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі

Реклама

Реклама



0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
()
x