Кохання, що спустилося з гір

Кохання, що спустилося з гір

Це був важкий рік. Рік, сповнений навчання, переживань, випускних, вступних і повної невідомості. Разом із тривожними думками про майбутнє Яна поволі входила в нове, доросле життя. Ніби збоку спостерігала за тим, як, подібно до льоду на весняній річці, ламається увесь попередній спокійно-розміренний ритм її життя.

У вересні, сповнена надій і солодких очікувань шалених студентських вечірок, безтурботного життя «від сесії до сесії» та високих, чорнявих, темпераментних одногрупників, в одного з яких вона неодмінно закохається на все життя, Яна поїхала в столицю. Проте збутися надіям не судилося. Хлопців на лінгвістичному факультеті було мало. Усі вони – непоказні, сором’язливі, Яну, з висоти її підборів, аж ніяк не приваблювали. До того ж, більшість студентів на курсі виявилися киянами. Вони знали один одного ще до вступу, а вона… якось «не вписалася» в тусовку. Та й тусуватися було особливо ніколи. Завдань на численні семінари та заліки Яна отримувала стільки, що часто її єдиним бажанням в кінці тижня було банально виспатися. Тож перед Новим роком дівчина твердо вирішила подарувати собі незабутні різдвяні канікули. Благо, старання не пройшли дарма й «заліковка» «світилася» суцільними «відмінно». Тож на зекономлені зі стипендій гроші (у Києві Яну всім забезпечували батьки), дівчина разом із шкільною подругою, тамуючи подих в очікуванні пригод, поїхала в Буковель.

Її вражало все – величні гори, стрункі зелені смереки, численні лижні траси, рукотворне озеро, «розмах» грандіозних планів будівельників (увесь Буковель був одним нескінченним будівництвом і переглядаючи фото з різних років вона увесь час дивувалася, як місце може змінитися до непізнаваності за якихось півтора десятка років). Але найбільше, її, звісно, вразив Ігор. Його очі – глибокі, як Синевир, посмішка, що білизною легко могла б посперечатися з снігом, рішучий голос, від якого в Яни бігли мурашки по шкірі. І навіть ім’я його звучало солодко, як пісня трембіти.

Ігор був місцевим і працював інструктором. Яна спочатку стояла на лижах невпевнено, проте вже за 5 днів сміливо виїжджала навіть на стрімкі «червоні» траси. А от другу частину своєї двотижневої відпустки Яна провела в готелі. Разом з ним. Почуття виявилося взаємним і настільки сильним, що захопило обох, як снігова лавина. Ігор знайшов собі заміну, і хоч сезон був у розпалі, не турбувався тим, що втрачає гроші. На розстеленій вовні біля каміну в готелі він віднаходив щось набагато цінніше…
Так Ігор став першим її чоловіком. Яна везла з собою в Київ спогади про його довгі пальці, що гладили й перебирали її темне волосся, засмаглу шкіру, яка пахла хвоєю і невловиме відчуття блаженства, яке наповнювало її всю, по вінця.
Фотографії з Ігорем вдома вона не показувала. Боялася реакції батьків, адже в голові в неї мало бути лише навчання і нічого іншого. Знов потягнулися монотонні дні, що складалися з безкінечних пар і домашніх завдань. І солодкі ночі, коли вони годинами говорили по телефону. За місяць Ігор приїхав на вихідні. Наступного місяця – знову. Яна вже почала обережно думати про те, як краще сказати про нього батькам, адже була абсолютно впевнена, що Ігор – її доля, а їхнє весілля – справа часу. Тоді вона ще не знала, яка катастрофа чекає на них попереду.

Зазвичай, у мелодраматичних фільмах, у кульмінаційний момент іде злива. Того ж дня, навпаки, яскраво світило сонце. Сусідки по квартирі пішли до парку, насолоджуватися першим весняним теплом. А Яна з Ігорем на ліжку насолоджувалися один одним.
І от, коли дівчина в черговий раз злітала до небес від насолоди, у дверному замку повернуся ключ. Це був батько. У нього були свої ключі, щоб буваючи в Києві у справах, він мав, де зупинитися, навіть, коли дочка на парах.
Відпиратися не було сенсу. Яна чесно розповіла все – як познайомилися, як покохали один одного. Ігор мовчав, кивав, кидав «колючі» погляди на батька. Раніше в нього очі завжди «сміялися». Уперше Яна бачила їх такими непривітними. Скидаючи речі в дорожню сумку Ігор сказав, що обов’язково скоро приїде.

А от батько в той самий момент вирішив, що цього ніколи не станеться. Йому непотрібен був цей «дикун з гір» − без вищої освіти й перспектив у житті. Не для того доньку він ростив. Але ж уперта Яна його однаково не послухається, а тут, у Києві й не проконтролюєш… Рішення прийшло блискавично. Він велів дочці збирати речі, а сам побіг в найближчий магазин – за дорогим вірменським коньяком. Півгодини розмови з деканом «по душах» − і «академка» була в Сергія Петровича на руках.
− Нічого-нічого. День поплаче, два поплаче, тиждень посумує, а там і одумається. Зате життя собі не зламає.
Правда, Сергій Петрович трохи помилився в розрахунках. Фактично, «замкнута вдома» Яна сумувала не місяць і не два. Мати часто знаходила на подушці плями від розмазаної туші й через півроку після жорстокого рішення Сергія Петровича. Але врешті-решт вона змирилася. А може – зламалася – психологи з Яною не працювали, а розповідати батькам про свої почуття вона заборонила собі раз і назавжди.

Через рік Яна повернулася до навчання, а через кілька місяців після випуску вийшла заміж за одного зі своїх непоказних одногрупників. Підборів відтоді вона не носить – чоловік соромиться різниці в зрості. І новорічно-різдвяні свята Яна відтоді ненавидить. І де б не святкували – за кілька хвилин до бою курантів намагається закритися у ванній і відкрити на шиї маленький медальйончик, де зберігається одна з тих самих, непоказаних батькам фотографій, яка пече вогнем груди при спогаді про єдиний щасливий Новий рік у її житті.

Коментар психолога

Кохання, що спустилося з гір

Юлія Вовкодав

Ця історія є яскравим прикладом наслідків авторитарних стосунків в родині: батьки керують, дитина беззаперечно підкоряється. Батько не дав дорослій доньці жодної можливості прийняти самостійне рішення щодо свого особистого життя, а Яна навіть не спробувала посперечатися з Сергієм Петровичем відносно власного майбутнього. Прикметно те, що авторитарні батьки в більшості випадків щиро бажають своєму чаду лише добра. Але намагаючись «підстелити соломки», вони часто-густо мостять її де треба й не треба, не даючи дитині можливості отримати власний життєвий досвід.

Те, що дівчина намалювала в своїй уяві щасливе майбутнє із своїм коханим, ще не означає, що мрія мала стати дійсністю. Ігор не проявив будь-якої наполегливості в боротьбі за своє кохання. Він не спромігся поспілкуватися з батьком, як чоловік з чоловіком (колючий погляд не рахується), і не відшукав Яну в іншому місті (адже ми живемо не в роки «кавказької полонянки» і знайти людину в сучасному світі найрізноманітніших гаджетів і соціальних мереж дуже просто). Тож щодо серйозності намірів Ігоря виникає великий знак питання. Отже маємо великий відсоток того, що перше в Яниному житті доросле кохання-зітхання могло так і залишитися лише першим дорослим коханням-зітханням. І це було лише питанням часу. В нашому ж випадку втручання батьків перетворило Ігоря на нещасного героя-коханця, а Яні поламало життя.

У цій історії слід згадати ще одного постраждалого – чоловіка Яни. І не має значення, як саме відбулося це одруження, чи то з наполягання батьків дівчини, чи то з бажання самої Яни вийти заміж і все забути. Адже непоказний філолог маленького зросту, одружуючись на однокурсниці-провінціалці, напевно теж розраховував на таке-сяке кохання і щасливий шлюб. Та постать «коханця з гір» затьмарила всі його мрії-сподівання, тож маємо, що маємо.

І що ж тепер з оцим усім робити? Слід зауважити, що авторитарні стосунки в родині навіть з дорослішанням дітей нікуди не зникають. Тому, можна спрогнозувати, що батьки Яни із задоволенням візьмуть шефство над молодим подружжям і керуватимуть обома, з усіма витікаючими з цього наслідками. Тож аби цього не сталося дорослій Яні варто поглянути на ситуацію з боку і усвідомите те, що вона вже доросла людина і має право приймати рішення самостійно, надто ті, які є в її житті доленосними.

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x