Газета «Новий Дзвін» та сайт «Вісті Черкащини» опитали журналістів, посадовців, бізнесменів та митців і визначили найкращих наречених Звенигородського району. До уваги брали зовнішність, ерудицію та популярність. Подаємо переможців.

Анастасія Колісник, 18 років

Дівчина навчається у Канівському коледжі культури і мистецтв на відділі кіно-фото-відеосправи. Зараз вже на четвертому курсі. Батько − приватний підприємець, власник підприємства «Агропартнер-ОМП», мама — домогосподарка. Має маленьких брата і сестру.
«Вільного часу не багато, бо його займає навчання, робота над дипломною, багато здач і ще здаю на права. Але я щаслива, адже моя майбутня професія це і є моє хобі. Тому у вільний час часто знімаю, фотографую, пишу сценарії, репетирую заходи, працюючи зі своєю групою, з одногрупниками. Зараз весь мій вільний час займає підготовка до дипломної роботи, з одногрупницею займаємось організацією заходу «Містер коледжу 2016», − розповідає дівчина.
Коли має можливість, полюбляє прогулятись нічним містом. Коли залишається сама, читає книги або дивиться фільми. Улюблені книги − «Три товариші» (Еріх Марія Ремарк) «Гордість і упередження» (Джейн Остін), «Джейн Ейр» (Шарлотта Бронте). Любить ексцентричні комедії-бойовики «Карти, гроші, два стволи», «Рокенрольщик» режисера Гая Річі. А ще обожнює радянську кінокартину «Іван Васильович змінює професію». Серце красуні поки що вільне.
«Хлопця в мене немає. Яким він має бути я дізнаюсь, коли зустріну його. Але обов\’язково він має давати мені свободу, адже я не терплю контроль, повинен мати хороше почуття гумору. У нас все повинно будуватись на довірі й ще, якщо чесно, зовнішність грає для мене не останню роль, а от достаток мене точно не хвилюватиме».
У Звенигородці Настя буває зараз не так часто, як би того хотіла, але має свій погляд на вдосконалення рідного міста.
«У місті не подобається багато чого. Насамперед те, що тут немає де відпочити й гарно провести час. Взагалі ніяких розваг, особливо для молоді. Не подобається також, що місто на вигляд бідне, нібито потрапляєш в СРСР: старі будинки, магазини, вулиці. Хотілось би, щоб його модернізували, зробили більше парків, красивих алей, розважальних закладів, центрів, а також зробити красивий пляж (не ларьки для дядьків, щоб випити, а щось для дітей та молоді), щоб він виглядав чистим та доглянутим, влаштовувати там дискотеки влітку та інші розважальні заходи».
В її планах після закінчення навчання — вступити у ВУЗ, а коли і його закінчить, мріє відкрити свою фотостудію і працювати на телебаченні.
«Мій принцип у житті − радіти кожному дню, навіть буденним моментам, адже з них і складається наше життя. Цінити те, що маю і у всьому бачити щось хороше».

Жанна Кисленко, 20 років

Жанна із мальовничих і знаменитих на увесь світ Моринців на Звенигородщині. Навчається на четвертому курсі Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького. Майбутня фізкультурниця. Її мама − вчитель фізичної культури, батько — водій. Хлопця поки що не має, але яким він має бути, чітко знає.
«Справжній чоловік повинен виконувати свої обіцянки, у важку хвилину, щоб зміг підтримати, тобто щоб він був справжнім, дарував мені радість і робив мене щасливою. Але б зраду не пробачила. Ще не люблю брехню. Якби ця людина стала для мене близькою і я відігравала б якусь значну роль в його житті, то заради нього могла б щось в собі змінювати».
Той, на кого колись впаде її вибір, буде нагороджений ще й смачними стравами, адже красуня вміє вправно куховарити. Найкраще виходять пельмені, борщ та юшка. Вільний час залюбки проводить з друзями.
«Люблю проводити час на свіжому повітрі з друзями. Тобто, я − за активний відпочинок, якщо є така можливість. А якщо немає, то просто слухаю музику і прогулююсь біля Дніпра».
Одного разу дівчині трапився випадок, який змусив подивитися на життя з іншого боку.
«Я поспішала в справах і помітила чоловіка з вадою зору, який стояв біля пішохідного переходу. Допомогла перейти йому дорогу. Багатьом людям байдуже на те, що такі люди є і як вони пристосовуються до нелегкого життя. Для нас є повсякденним перейти через дорогу. Незрячим же це не так просто. Я вдячна Богу за те, що можу бачити і вважаю, що таким людям потрібно допомагати, підтримувати, адже вони заслуговують на повноцінне життя».
Має для себе простий, але дієвий рецепт життя.
«Щоб досягнути чогось у житті, просто потрібно багато працювати, вдосконалюватись, розвиватись і ніколи не здаватись! Напролом йти до своєї мети…».

Альона Бондаренко, 22 роки

Звенигородчанка в цьому році закінчила Національний транспортний університет за напрямом «технічний переклад». Працює перекладачем. Батько − відомий в місті музикант, мама — підприємець.
«Вільний час люблю проводити з друзями, вилазки на природу, кінотеатр, також дуже люблю вишивати. Читати книги, на жаль, не маю зараз часу, хіба що англомовні наукові книжки. З фільмів більше всього подобаються комедії та романтичні драми. З улюблених: «Наречена-втікачка», «Міс Конгеніальність», «Диявол носить «Прада». Люблю кухні різних країн світу, тому улюбленої страви, як такої, немає».
Має коханого. Каже, обрала його за доброту, чесність, турботу, щедрість і хороше почуття гумору. Своє місто дуже любить, але їй не подобається те, що в ньому відбувається.
«У моєму місті мені не подобається те, що влада не приділяє уваги дозвіллю молоді, не проводяться роботи з покращення стану міста та державних будівель (школи, садочки, лікарня). Насамперед повністю змінила б членів районної ради на молодих, амбіційних та креативних. У найближчому майбутньому мрію отримати другу вищу освіту і багато подорожувати, пізнавати світ. Одним із найвеселіших і одночасно екстремальних ситуацій був мій переліт «Тролей над Дніпром» минулого літа. Це було одночасно страшно і дуже вражаюче. Перелетіти з одного берега Дніпра на інший зі швидкістю 80 км/год − це просто неймовірно».
Девіз у житті дівчини: «Дайте волю почуттям і будьте відкритими до цього світу».

Алла Йовко, 22 роки

Народилась у Тарасівці Звенигородського району. Навчалась у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького. Закінчила навчально-науковий інститут історії і філософії з відзнакою. Була старостою групи. Тато – автомеханік, а мама – домогосподарка.
Працює представником компанії «Redmond».
«Коли маю вільний час, то проводжу його з друзями. Разом ми ходимо в кіно й театр, також займаюся фітнесом. Дуже люблю читати. Читаю різні за жанром книжки залежно від настрою. Не можу залишити книгу не дочитаною – для мене, це як незакінчена історія. У моїй електронній бібліотеці безліч книжок, але є ті, які я перечитую з величезним задоволенням: «Пригоди Шерлока Холмса» Артура Конан Дойла, «Гордість і упередження» Джейн Остін, «Алхімік» Пауло Коельйо – ці книги не можна прочитати й забути! Люблю готувати. Моя мама є хорошим прикладом кулінара! Любов до кулінарії в мене від неї. Я люблю експериментувати на кухні. Друзі кажуть, що всі страви в мене виходять надзвичайно смачними».
Свого коханого дівчина ще не обрала.
«Дуже важко визначити критерії майбутнього обранця, адже кохання – почуття непередбачуване.
Проте, якби була можливість намалювати образ ідеального чоловіка, я б хотіла, аби він був добрий, можливо, грав на гітарі та співав, мав почуття гумору і, звичайно, кохав мене! Тоді між нами були б взаєморозуміння, повага і підтримка. Особливо зараз це вкрай важливо.
А взагалі розуміючи, що ідеального чоловіка не існує, хочеться, щоб поряд був просто «мій», нехай не ідеальний, але рідний, із яким я почуватимуся комфортно».
Алла прагне постійного вдосконалення. А ще мріє побачити світ.
«Я б хотіла здобути ще одну вищу освіту, вдосконалити свої знання з іноземної мови й побачити якомога більше країн. У майбутньому я себе бачу коханою дружиною і мамою двох чудових дітей. Багато людей живуть і не замислюються про життя. Для них усе відбувається ніби саме собою. Інші постійно думають і аналізують, шукають раціональні вирішення ситуацій. Хто знає, як краще? Напевно, найкраще – дотримуватися золотої середини й відчувати себе комфортно. Я намагаюся будувати своє життя на трьох основних принципах: вірі, надії та любові.
Необхідно вірити в людей, а ще важливо сподіватися, що завжди можна знайти вихід із будь-якої ситуації. А найголовніше – любити. У цього почуття немає меж і визначень».
У її житті було безліч цікавих пригод.
«Про них можна говорити довго і багато. Але подія, яка залишила найглибший відбиток у моїй пам\’яті, − це поява на світ мого братика. Він − моє чудо. Незважаючи на різницю у віці, ми з ним дуже близькі».
Любить адреналін. Тому попереду божевільний вчинок — стрибок з парашутом.

Галина Зелена, 20 років

Звенигородчанка. Навчається в Черкаському державному бізнес-коледжі за спеціальністю «Маркетинг». Закінчує 5 курс. Незважаючи на завантаженість у навчанні, встигає і гроші заробляти. Працює фрілансером-перекладачем. Мама — головний бухгалтер, батько – бригадир. Вивчає англійську й займається сучасними танцями Go-go, Jazz-fank, Lady dance. Хлопця не має.
«Як кожна дівчина вірю в справжнє кохання та взаємні почуття. Хотіла б зустріти людину, яка зможе зазирнути в мій загадковий світ, проникнути в мою душу та відімкне моє серце. Насамперед, він має бути зрілим морально, щирим душею та хоробрим серцем. Звичайно, щоб мав почуття гумору та смак у житті, був цілеспрямованим та амбітним. Також головне, щоб умів іти на компроміси. Щодо зовнішніх ознак, насправді, це не головне, але надаю перевагу високим брюнетам з чорними або голубими очима, нормальної статури (подобаються широкі плечі)».
Любить і тямить куховарити, читати класиків і дивитися історичні фільми.
«Люблю готувати для когось. Це приносить мені велике задоволення та наснагу − вдосконалюватися в кулінарії. Люблю готувати як незвичайні страви, так і традиційні. Найкраще виходить традиційний борщ та вишукане різотто.
Читаю класику як то О. Бальзак та психологію Л. Хей. Зараз читаю К. Дуэк «Гибкое сознание. Новый взгляд на психологию развития взрослых и детей», Грей Джона «Мужчины с Марса, женщины с Венеры». Люблю дивитися комедії, драми, мелодрами, документальні та історичні фільми».
Найближчі плани Галини — закінчити коледж і влаштуватись на цікаву роботу. Далекосяжні плани має, але, каже, вони з часом можуть і змінитися.
«Стався до людей так, як ти хочеш щоб ставились до тебе\” – як це не банально, але цей принцип мені прищепила класний керівник в шкільні роки. Я в це вірю, бо це діє. Взагалі, мій принцип, до якого я все ще йду − завжди радіти кожному дню і не піддаватися песимізму, або він тебе з’їсть».

Наталія Бондарчук, 26 років

Навчалася в Київському національному торговельно-економічному університеті на факультеті економіки, менеджменту та права, де здобула кваліфікацію магістра з правознавства. Працює, начальником відділу «Звенигородське бюро правової допомоги». Надає людям безкоштовну вторинну правову допомогу. Батьки працюють у сільському господарстві.
«Дуже люблю спорт, особливо пробіжки на свіжому повітрі. У вільний від роботи час відвідую тренажерний зал, читаю, слухаю музику, дивлюся фільми. Книги читаю різних жанрів, але найбільше подобаються детективи та історичні романи. Улюблені Шарлота Бронте «Ема», Емелі Бронте «Грозовой перевал», Михайло Коцюбинський «Тіні забутих предків». Фільми подобаються пригодницькі. Улюблений з дитинства — «Діти капітана Гранта», можу переглядати постійно. А от готувати − не моє улюблене заняття, та час від часу, під настрій, все ж куховарю. Найкраще виходить солоденьке, печиво, тістечка, тортики».
Серце красуні поки що вільне.
«Хотіла б зустріти порядного, розумного хлопця, який би мав амбіції та прагнення чогось досягти в житті власними зусиллями. Майбутній чоловік – це людина, на яку можна покластися у будь-якій ситуації, це вірний друг та коханий. На сьогодні моя мета – це працювати і здобувати досвід. Мій принцип: бути корисною собі та оточуючим».

Марина Савранська, 25 років
Навчалася у Запорізькому юридичному інституті Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ України. З 2011 по 2012 роки навчалася у Навчально-науковому інституті права та безпеки Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ України. Працює слідчим у Звенигородському відділі поліції.
«Мій вибір професії обумовлений тим, що я вирішила допомагати людям. А ще також тим, що проблеми права відіграють найважливішу роль у сучасному демократичному суспільстві та правовій державі, що і сприяє тому, що юриспруденція займає одне із провідних місць серед суспільних наук. Ну, а найбільше мене приваблює у цій спеціальності те, що слідчі на базі своїх знань та безпосередньо практичної діяльності доводять винність чи невинність особи, намагаються зробити наше суспільство більш законослухняним».
З огляду на професію, дівчина має обмаль вільного часу. Але коли таке трапляється, любить читати. Улюблені книги: «Сто загадок Симфонія» Андрія Содомора, Сунь-Дзи «Мистецтво війни», Вольф Мессінг «Практична психологія». Улюблені кінофільми: «Міцний горішок» режисера Джон Мак Тирнана, «Смертельна зброя» режисера Річарда Доннера, «Незламна» Сергія Мокрицького. На кухню теж часу в Марини не вистачає. Та коли вже береться до цього, то найліпше в неї виходять страви із м\’яса.
«Хлопця в мене немає. Ще не зустріла свою другу половинку. Пріоритетів у пошуку майбутнього обранця немає, проте, хотілося бачити поруч людину впевнену в собі, цілеспрямовану з чіткою позицією до життя, щоб водночас і мужня постать, і лагідні руки, щоб це була людина, на яку можна покластися в будь-якій життєвій ситуації і разом з нею крокувати дорогою життя «в одну ногу».
Пригадує кумедну ситуацію, яку спостерігала відпочиваючи на морі.
«Цього року, під час відпочинку на морі, я стала свідком смішного випадку. На березі, неподалік від мене відпочивала подружня пара з синочком приблизно п’яти років. Дружина на деякий час відлучилася у своїх справах, а дитину залишила на батька. Повернувшись, вона побачила, що її син був закопаний у пісок, так що стирчала одна голова. На питання «Де тато?» хлопчик відповів: «Купається!». «Чому ж ти тут?» – запитала мати. Хлопчик сказав: «Тато закопав мене, щоб я не загубився!» Такий вчинок, звичайно, серйозним назвати важко, проте весело було всім».
У майбутньому красуня-слідча мріє створити сім\’ю.