Українці відмовляються від перегляду російських телеканалів. До вітчизняних ЗМІ довіра дещо зросла, проте ставлення до них – досить критичне. Саме такі результати дало щорічне опитування Інтерньюз щодо споживання ЗМІ. Дослідження показало, що перегляд російського телебачення знизився на 8% відсотків з 27% у 2014 році до 19% у 2015. Значно «впав» і перегляд російських Інтернет-ЗМІ. Частка аудиторії скоротилася на 17% – з 44% у 2014 до 27% у 2015 році.

Якщо менший перегляд теленовин можна частково пояснити ініціативою українського Уряду заборонити трансляцію російських каналів в країні, доступ до Інтернету не був обмежений.

Кому довіряють українці?

Тим часом, довіра до українських медіа зростає, й знижується до російських ЗМІ. Найбільш очевидною динамікою 2015 року було зниження довіри до російських ЗМІ всіх типів.

Найбільше українці вимагають від медіа чесних та достовірних новин: 46% респондентів поставили ці стандарти на перше місце.

Тим не менше, українці стають більш критичними щодо якості новин, до яких мають доступ. Зокрема, менше людей задоволені об’єктивністю та балансом (представленням протилежних точок зору). Порівняно з 2014 роком, спостерігається 8% зниження кількості людей, що оцінили теленовини як об’єктивні.

Здатність громадян вирізняти джинсу (спонсоровані політиками або бізнесами медіа повідомлення, що подаються як журналістські матеріали) не змінилась протягом останнього року: 49% респондентів відповіли, що знають про існування джинси в медіа, й 57% з них вміють вирізняти її з інформаційного потоку (близько 28% всіх громадян).

Телебачення «здає позиції»

Протягом останнього року перегляд теленовин знизився як на національному, так й на регіональному телебаченні: 85% опитаних дивляться теленовини на національних каналах й 79% на регіональних регулярно, що менше на 8% й 9% відповідно, якщо порівняти з 2014 роком.

Старші вікові групи дивляться теленовини більше, ніж молодші: 93% людей віком від 46 до 55 років та 95% у віці 56-65 років отримують новини переважно за допомогою телебачення.

Молоді люди віком до 25 років під час пошуку новин надають перевагу соціальним мережам (таким як ВКонтакте та Одноклассники) – їх частка становить 80%; менше молодь дивиться телебачення (66%), багато споживають он-лайн новин (63%) та майже не читають газет (17%).

Робота, а не розваги

Загалом, користування Інтернет для отримання новин (на відміну від розваг та інших цілей) зросло на 6% в 2015 році: 51% респондентів у 10 регіонах регулярно відвідують новинні веб-сайти. Ті респонденти, хто відвідують он-лайн медіа для отримання новин, надають перевагу сайтам національного рівня (88%) й менше відвідують місцеві (28%).

Журналісти «Нової Доби» вирішили запитати у черкащан – наскільки вони довіряють регіональним та всеукраїнським ЗМІ, чи бачать у матеріалах джинсу та чи відвідують російські і «сепаратистські» сайти?

Святослав Подольский, дизайнер:

– Загалом довіряю ЗМІ, але приймаю новини, як інформацію до роздумів. Вважаю, що маніпулювання з боку ЗМІ може буди завжди в будь-який бік, тому довіра до ТБ десь на 60%.
Читаю всеукраїнські та місцеві сайти новин. Друковані видання не читаю, бо є їх цифрові версії в Інтернеті. Довіра також не на 100%, зважаючи, про що пишуть. Зазвичай читаю інформацію з різних джерел, порівнюю, роблю свої висновки, слухаю, що про це говорять люди, які є \”за\” ТБ \”проти\”. Після цього вже роблю власний висновок. Звичайно, довіряю головним агентствам новин, але, як показують факти, інформація завжди неповна, багато чого не договорюють та маніпулюють в той чи інший бік. А багато людей приймає новини за \”чисту монету\”.
Іноді, дуже-дуже рідко переглядаю і повідомлення російських ЗМІ. Але тільки щоб у черговий раз почути, яку дурню знову видумують російські \”лайф-ньюзи\”. Довіри однозначно немає навіть на 1%. Все – суцільне держзамовлення. Новини з окупованих територій іноді дивлюсь в Інтернеті. Але тільки щоб знати, \”куди вітер дме\”. В Донецьку маю багато знайомих та родичів, тому маю іноді інформацію з перших вуст – що там і як.

Валерія Тімергаліна, студентка:

– Українським ЗМІ довіряю, проте інформацію черпаю з різних джерел. Найчастіше саме з Інтернет-ресурсів.
Регіональні сайти переглядаю, звісно, не щодня, але хоча б декілька разів на тиждень намагаюсь слідкувати за подіями у своєму місті.
Основні Інтернет-джерела для мене – «Прочерк» і «ПроВсе», із друкованих видань – \”Нова Доба\” і \”Вечірні Черкаси\”.
Із центральних ресурсів віддаю перевагу ТСН (теленовини) та Інтернет-сайту news.liga.net
Щодо подачі інформацію мене цілком влаштовує рівень, який тримають вище перераховані ресурси.
А «джинсу» помічаю саме політичного характеру. Найчастіше «джинсу» друкують, і демонструють на всеукраїнському рівні. Особливо звертаю увагу (щоб розрізнити чи є \”джинсою\” даний матеріал) на мету написаного чи відзнятого матеріалу. Також, якщо це інтерв’ю, я дивлюсь на запитання журналістів і відповіді, вони не повинні бути надто шаблонними. Якщо ж демонструється зустріч того чи іншого депутата з пенсіонерами, я замислююсь чи не є це рекламою політика.
Російські телеканали не дивлюсь. Але для порівняння новин, які подають Україна і Росія можу переглянути російські новинні Інтернет-ресурси.

Марина Макуха, громадський діяч:

– Українським новинам довіряю, але не у повній мірі. Беру інформацію до уваги, але, за потреби, намагаюся знайти інформацію у ЗМІ-конкурента. Зазвичай «черпаю» інформацію із електронних ЗМІ. Але «авторитетних» джерел для мене не існує. Не надаю переваги жодному. На 100% новинам не довіряю, адже вважаю, що кут подачі і збалансованість новин на низькому рівні. Щодо джинси, то її дуже гарно видно, хоча би по кількості \”схвальних\” прикметниках у матеріали. Російські ЗМІ дивлюся дуже рідко, скоріше випадково.

Сергій Шевченко, бізнес-коуч:

–Загалом повної довіри до новин не має. Інформацію беру зазвичай з Інтернет-ресурсів. Регіональні новини майже не переглядаю, лише інколи сайт «Прочерк». Із всеукраїнських дуже подобається сайт «Обозреватель» . Російські новини інколи дивлюсь більше з цікавості, але інформацію завжди фільтрую.

Альона Сержантова, співавтор проекту «Діти-квіти», переселенка з Донбасу:

– Українським ЗМІ не довіряю, так само, як і російським. Але інформацію відслідковую. В основному, в стрічці новин і в соцмережах. Також користуюсь інформагенством «УНІАН». Якщо й дивлюсь теленовини, то це, найчастіше, 1+1, але нині роблю це все рідше і рідше.
Місцевих новин не читаю. Російські телеканали та Інтернет-ресурси раніше переглядала, щоб порівняти інформацію і посміятися, зараз не використовую їх взагалі.

Олексій Братєнков, активіст руху «ВелоЧеркаси»:

– Українським новинам повністю не довіряю, тому інформацію беру з різних джерел. Програм на регіональному телебаченню вже років 10 як не переглядаю. Великим українським ресурсам теж не довіряю, тому вже давно перестав брати інформацію з центральних інтернет-порталів. Російських ЗМІ не дивлюсь взагалі.

Костянтин Проценко, речник начальника У ДСНС у Черкаській області:

– ЗМІ не довіряю, а інформацію беру від блогерів, або інсайдерів, на форумах. експертів або міжнародних видань на кшталт BBC або CNN
Випуски новин теж не переглядаю, останнім часом дивлюсь Шустера, а також певних експертів які довели свою об’єктивність, на каналі «YouTube».
Усі місцеві видання, чи то друковані, чи електронні звісно переглядаю, але довіри особливої до них не маю, адже розумію, що усі вони виконують замовлення або працюють у відповідності до редакційної політики. Про об’єктивність можна забути. Останній випадок із «Кропивою» вкотре довів, що довіряти їм не можна.
«Джинсу» як у всеукраїнських, так і в місцевих виданнях, видно неозброєним оком, це звісно дратує і такі матеріали здебільш ігнорую взагалі.
Сайти «ЛНР» та «ДНР» не читаю, хоча слідкую за дебатами та суперечками на спільних майданчиках та форумах.

Алла Юрковська, юрист:

– Інформацію, в основному, беру з мережі Інтернет. Регіональні сайти передивляюсь, але довіряю – довіряю це гучно сказано. Просто вважаю, що найповнішу і найоперативнішу інформацію можу отримати на «Прочерку», «Інфомостф», сайтах «ВІККА», «Нова Доба» та «Вчасно». Проте лише співставлення різних джерел дає більш-менш повну картинку. Зазвичай фактажу довіряю, а журналістській оцінці – ні. Джинсу помічаю, бо то – моя професія. Російських ЗМІ не дивлюсь взагалі.

Євгеній Семенов, солдат АТО:

– Інформації з українських ЗМІ довіряю, але не на усі 100 %. Зазвичай беру інформацію з Інтернет-видань, рідше – з газет та телебачення. Місцеві Інтернет-ресурси, звісно, читаю, адже до всієї інформації ставлюсь з обережністю, не залежно від видань.
«Джинсу» часом помічаю, але вона більше проявляється у виданнях всеукраїнського плану. Російські та «сепаратистські» сайти інколи переглядаю, щоб підняти собі настрій.

Ірина Філенко, журналіст:

– Не довіряю жодним українським ЗМІ повністю, завжди враховую людський фактор і оціночні судження. Зазвичай переглядаю новини у стрічці новин на укрнеті, а ті, які зацікавили – відкриваю за посиланням, але лише у випадку, якщо видання подає більш-менш збалансовану інформацію;
Місцеві новини переглядаю, тому що працюю у радійному і телевізійному колективі і цікавить, як пишуть колеги. Завжди є нагода сказати їм, що я бачила їхній сюжет чи чула їхню програму по радіо.
Із регіональних сайтів найчастіше читаю \”Про все\” і \”Прочерк\”. Друковані не люблю – їхні паперові версії займають багато місця, не люблю зайвого нагромадження паперу. Усю інформацію про Черкаську область читаю в електронних версіях.
Інформацію завжди беру із перевірених авторитетних джерел, як каже наш директор: \”єдине, що має журналіст – це його ім’я\”, а від витрачених 15 хвилин для додаткової перевірки інформації ще ніхто не страждав
Якщо говорити про новини всеукраїнських ЗМІ, то до усього ставлюся скептично, але подобаються новини «плюсів», не рахуючи їхніх сюжетів про Саакашвілі
«Джинсу» розрізняю, часто це прикрита вдячність депутатам, кандидатам в депутати чи спонсорам депутатів. Подібні матеріали не коштують мого часу.
Російські ЗМІ дивлюся – цікавить, як про нас думають і що кажуть. Звісно, без внутрішнього спротиву дивитися їх неможливо, але, як кажуть, хто ознайомлений, той озброєний.