«Chebookfest» і комплекс меншовартісності

[media=http://]Черкаський книжковий фестиваль відкрив для мене багато нового. Познайомив з Василем Шкляром, який пише не лише героїко-історичні романи, а й літературні «мелодрами» як «Тінь сови». Де ніби описується звичайне життя звичайної сільської пари, а в простих і мудрих словах, ситуаціях і осяяннях, які приходять до героїв на порозі смерті, скільки теплоти і проникливості, що тільки плакати і плакати. І встигати насолоджуватися кожною миттю і робити те, що хочеться і те, що дійсно важливо. Поки ти ще тут.
«Chebookfest» подарував особисте знайомство і спілкування з Дарою Корній, яка в Черкаси приїхала автобусом, а не прилетіла на мітлі, як думає частина її фанатів. І письменниця навіть пояснила мені, чому не карала зло у «Зірці для тебе». У її романі зло і так покарало само себе, прирікши на пусте життя без любові.

Інтуїтивно куплений «Бранець Чорного лісу» Мирослава Дочинця відкрив цілий світ карпатських лісів. Там український Робінзон Крузо виключно на власних знаннях, силі волі та щедрості природи зумів вижити й облаштувати самітницьке житло. А потім щасливим випадком вибратися з глибокого гірського котловану і допомогти ченцям побудувати самітницьку обитель. І помститися за них. І знову вижити в нелюдських умовах каторжного Сибіру.
Але, мабуть, найголовніше, що зробив для мене цей фестиваль – це позбавив комплексу меншовартісності. Якогось безглуздого сорому за своє місто. Ми ж бо не західна столиця Львів, не індустріальні Харків чи Дніпропетровськ, не південна перлина Одеса. Ну, і в решті, не Київ, у якого ми під боком, і через те увесь час відчуваємо себе провінцією. А що є у Вас? Ну…. Дніпро. Природа красива…

Не скажу, що я була аж настільки Хомою Невіруючим, що теж ставила безглузді запитання типу «Та для чого його робити в Черкасах, можна ж поїхати у Львів на «Форум видавців» чи в Київ на «Книжковий Арсенал». Зізнаюся, що до свого сорому ні там, ні там не була. Але після «Chebookfest» поїду. За 10 років уже рідні Черкаси показали мені «клас». І те, що на таких заходах може бути цікаво всім. Не лише «книжковим черв’якам». Типу мене в дитинстві. До речі, ще одне диво, яке сотворив для мене цей фест – нагадав, яка то насолода, пропасти і розчинитися в книзі, досмаковувати останні сторінки товстелезного роману і жалкувати, що так мало. Бо до героїв книги вже звик, як до родичів. Сміявся, плакав, переживав разом з ними. Тепер уже і ти – частинка їхнього життя. А вони – твого.
Але повертаючись до головного, до комплексу меншовартісності. У нього не лишилося жодних шансів, коли кияни, львів’яни, тернополяни говорили про те, яким світлом осяяли їх Черкаси, яким теплом зустріли відвідувачі «Chebookfest» і яким святом стали ці три дні для усіх причетних.

Не читають, кажете? Ага. Черги, звісно, може й менші за АТБ-шні, але я відчуваю, що все ще попереду.
Власне, скептично можна поставитися до усього на світі. От я ще два дні тому могла б спокійно заявити, що в Смілі не танцюють. Поки доля не звела мене з керівником танцювальної школи «Шторм» Максимом Селівановим. До якого на «Open Storm Battle» приїжджають по 450 учасників з усієї України. З Харкова, Києва, Дніпропетровська, Тернополя їдуть у маленьку Смілу. А місцеві вихованці-таланти підростають і роз’їжджаються потім зі Сміли в усі куточки світу – хто в Київ, танцювати з Монатіком, а хто – в «Kazaky» знімати кліпи з Мадонною в США.

Та й сам Селіванов колись проходив відбір в балет Таїсії Повалій. І успішно виступав у стилі брейк-данс та хіп-хоп у Києві. А потім повернувся у рідну Смілу і привіз нові віяння сучасних танців туди. І почав будувати власний світ дитячого танцю довкола себе. І на цьому не зупиняється, плануючи цього літа відкривати першу в Україні школу діджеїнга для дітей.
І коли він усе це мені розповідав, я увесь час хотіла запитати: «Ну чому, чому з таким талантом було не їхати за кордон, не лишатися в Києві чи хоча б не переїхати у Черкаси?»
І увесь час прикушувала собі язика. І справа не лише в народному «де родився, там і згодився». Як на мене, тут криється відповідь на одвічне питання: «Що краще: бути першим хлопцем на селі чи останнім в місті?»
А відповідь у тому, що насправді, неважливо, де ти живеш Важливо, що ти для цього міста (села, хутора) робиш. І наскільки віриш в тих, хто живе поруч.

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x