Циця

Я ледача мама, а тому я годую груддю. До такого висновку я дійшла з безлічі причин. Я не хочу мити-кип’ятити пляшечки, стерилізувати, холодити-нагрівати, брати з собою пляшечку, тоді компотик, тоді ще щось на випадок, якщо компотик випадково впаде на землю. Я ледача колихати на руках, поки вони не відваляться, щоб вкласти спати, мити пустушку, істерично шукати її під ліжком, ніколи не забувати, виходячи з дому. Коли я на увесь день іду з дому, мені достатньо взяти пару підгузників у клатч. Ще ключі і гаманець. Усе. Можна ще серветки, але не обов’язково. Якщо дитина зголодніє чи захоче спати, я дам їй цицю. Бо циця завжди зі мною. І в ній завжди є молоко. Я ледача мама. Я не годую дитину вітамінами, не вигадую, що зробити, щоб дитина не хворіла. Бо циця підвищує імунітет, як ніщо інше. І психологічний настрой звичайно. Якщо є циця, то дитину заспокоїти легше. Бо циця – це не тільки їжа, а спосіб спілкування з мамою. Це – з того, що вже перевірено. Ще дещо треба перевірити: я прочитала, що якщо дитина достатньо насмокчеться циці в дитинстві, то ризиків, що вона смоктатиме всяку гидоту, як цигарки і пляшку – менше. Ну це побачимо, до цього етапу ми ще не дійшли.

Якщо серйозно, то на грудне вигодовування я була налаштована ще під час вагітності. Як і на природні пологи. Якщо з першими не склалося, то я вирішила надолужувати другим. Бажання було сильним, людей, які б порадили щось, що не зробило б гірше, не виявилося. Тільки на десятий день моїх безуспішних спроб на допомогу довелося покликати консультанта з грудного вигодовування, яка за годину навчила мене тому, що я б могла робити від природи. Це я пишу, щоб ви зрозуміли, що право годувати далося мені нелегко. Я справді над цим працювала. Але я не знала, що це тільки початок.

Спочатку я годувала тільки вдома. Коли почала виходити в люди, старалась ховатися. У мене є спеціальний одяг для годування (який за півтора року набрид мені вже, як гірка редька, але я ношу його, бо це зручно – раз, і щоб нікого не дратувати – два) . Однак навіть у ньому я комплексувала і намагалась якщо не дістатися миттєво додому, то принаймні знайти потаємне місце. Одного разу в кафе я відвернулася до стіни і годувала. Жіночка за сусіднім столиком почала мене просити цього не робити. Я їй відповіла, що нічого не видно, бо я прикрилася, на що вона сказала: «Але я то знаю, чим ви там займаєтесь!». Я чомусь почервоніла. Хоча, мабуть, почервоніти мала не я.

Ще одного разу попросив мене «це не робити» таксист. Бо я його відволікаю від дороги. Чому він заглядав до мене на заднє сидіння, а не дивився на дорогу, досі для мене загадка. Десятки разів, їдучи в маршрутці, я вибігала на першій-ліпшій зупинці, бігла десь у двори у пошуках лавочки, коли моя дитина просила цицю. А потім знову сідала на маршрутку і їхала далі. Так годинами я могла у спеку кататись по місту тільки тому, що не хотіла нервувати через осудливі погляди (у кращому випадку тільки погляди) пасажирів, адже емоційний стан мами – понад усе.

Ще в одному закладі жіночка так пристально заглядала, як відбувається процес, що почала тицяти мені: «У вас там волосина, вона може її зараз з’їсти». У мене багато приятельок, у яких діти однолітки з Надійкою. Всі годують груддю. Ми часто бачимося, а отже, я мільйон разів була присутня, коли годують вони. Я жодного разу (присягаюсь) не бачила їхніх грудей. Не те що волосину, яку дитина може з’їсти. Хоча я при цьому сиділа поруч і розмовляла з ними. Ми не звикли одна від одної ховатись, але я ТУДИ жодного разу не дивилась. Є різні ступені інтелігентності людини. Один чоловік навіть оголеній жінці дивитиметься в очі, а інший – навіть у жінці в паранджі побачить тільки декольте. Приклад занадто елементарний, але тільки цим я можу пояснити, чому питання грудного вигодовування в публічних місцях взагалі виникає.

П.С. Мені часто трапляються сайти, на яких світиться рекламний банер із порнографією якоюсь. Інколи тільки мигає, а інколи ще й рухається. Але я просто читаю, що мені треба на сайті. Не клацаю на порнографію. Бо це мене не цікавить. Екран монітора в мене стандартний. І я однак знаходжу куди подивитись, окрім того порнографічного банеру. І потім ні з ким не обговорюю, який саме банер, якого розміру, кольору я бачила, о котрій і т.д. Світ навколо набагато ширший, ніж квадратний сантиметр соска годуючої матері. І значно цікавіший. Дивіться ширше – і буде вам щастя!)

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x