Кілька слів про безвихідні ситуації

А чи доводилось вам коли-небудь стояти з 20-кілограмовою великогабаритною коробкою в руках посеред центру 300-тисячного міста, розуміючи, що через кілька хвилин занімілі пальці розтиснуться і оця величезна високотехнологічна фігня зараз брякнеться об новенький асфальт і передасть прощальний привіт трьом чесно зекономленим зарплатам? Ні? Тоді ця історія для вас…
Колись у роки моєї студентської юності між нами-пацанами ходила така собі приказка: велике місто Черкаси, а полюбити й нема кого. У ту пору якось над її змістом особливо замислюватися не доводилося. Та й справді, одному з шести хлопців на потоці дівчачого факультету, чого-чого, а такого роду уваги вистачало з головою. Але я зараз не про те.
Якось довелося на днях купувати на кухню витяжку. Ну, знаєте, є така сучасна високотехнологічна штука, що дозволяє щороку трохи менше сплачувати штрафу газовикам за вентиляцію, чесно схалтурену будівельною компанією, котра встановила вихідні канали значно меншого діаметру, ніж вимагають норми.

Вискочив із роботи в обідню перерву і помчав у найближчий магазин, де продається все, що має перетворити життя звичайного споживача на сучасний рай із тонким ароматом китайського пластику. Як і годиться, консультант зміряв мене з голови до ніг, встановивши чітку пропорцію між рівнем амбіцій і реальної заробітної плати і запропонував «теж хороший варіант». Після півгодинного спілкування, у ході якого відчув себе реальним нікчемою, не здатним зрозуміти колосальної вигоди і можливостей, що за символічну плату надають спецгарантії та акції магазину, нарешті став щасливим власником. Володіти довелося важкою величезною картонною коробкою, без ручок і, як виявилося згодом, неймовірно слизькою. Омріяній покупці радів не довго. Ну, так десь перших кроків 40 – 50. Потім прийшло розуміння того, що в словах продавця про послуги з доставки, було щось більше, крім бажання нажитися на слабосильному покупцеві. Але повертатися не дозволяли залишки гордості. Ну, і звісно оте вбите глибоко в мізки з дитинства «ти-ж-мужик». На щастя, інформація про те, що справжні мужики ніколи нікого ні про що не просять почала зникати з пам’яті вже хвилин через 20 коротких перебіжок із коробкою в руках. Натомість прийшла на пам’ять телефонна книга з номерами знайомих «на колесах».

Смартфон чомусь на цей раз вирішив не розряджатися в найцікавіший момент і чесно відкрив «контакти». Аж не вірилося, що експедиція з коробкою може за кінчитися отак хоч і не надто героїчно, але просто. І не дарма…
Знаєте, я дуже радію і трішки чудуюся кожен раз, коли вдається отак запросто поспілкуватися з людиною по мобільному телефону. Адже ще добре пам’ятаю часи, коли для того, щоб подзвонити комусь із вулиці, треба було оббігати півміста, аби відшукати єдиний вцілілий таксофон. Сьогодні це вирішується неймовірно просто. Виймаєш елегантну мініатюрну коробочку з кишені, проводиш по ній кількома пальчиками і опа: чуєш приємний голос оператора: «У вас на рахунку недостатньо коштів для здійснення виклику!». Подумаєш! Сьогодні будь-який більш-менш пристойний засіб зв’язку може похвалитися як мінімум двома «сім-картками». Достатньо лише обрати в налаштуваннях іншого оператора, подзвонити і… почути таку саму відповідь.
Отут я й зрозумів, що колись, якщо виживу, обов’язково напишу блог про безвихідні ситуації. Про те, як у наш час можна запросто загинути на очах у сотень людей, і не знайдеться нікого, хто б захотів хоча б поспівчувати. І подумалося, що почну я цей текст словами «А чи доводилося вам коли-небудь стояти з 20-кілограмовою великогабаритною коробкою в руках посеред центру 300-тисячного міста…» Ну, а далі ви вже знаєте…

П.С.: А до чого це все? Для того, щоб ще раз наголосити: чоловіки, бережіть своїх жінок! Бо бувають у житті моменти, коли лише їм ви зможете зателефонувати за їхній же рахунок і сказати: «Кохана, тут твій герой трохи тойго, ну, обгероївся. Візьми кравчучку і приїдь, його забери».

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x