Чигиринщина: трагічна історія церков

Президент Українського музею у місті Нью-Йорку (США) Тит Геврик у свій час справедливо зазначив, що “українські церкви та дзвіниці, що прикрашали краєвиди України, є невід’ємною частиною культурної спадщини українців”.

Переважна більшість українських сіл чи міст мали свою архітектурну та духовну велич – храм. Як правило, його розташовували на майдані або іншому підвищеному місці, так, щоб споруду було видно звідусіль. Він був окрасою поселення, зводився на замовлення і кошти мешканців, а іноді і окремих меценатів. Саме в культових спорудах найвиразніше виявилась будівнича обдарованість українського народу. Ці споруди захоплювали своєю красою і Чигиринщину, вписуючись у мальовничу природу краю. Тут була збудована значна їх кількість.

В історії України церковна архітектура неодноразово зазнавала нищення і наруги. Не виключенням стали і 20-ті – 30-ті роки XX століття, коли більшовицько-тоталітарний режим свідомо винищував релігійні споруди, цим самим проводячи в життя свій декрет про відокремлення церкви від держави.

В 1923 році в Чигирині радянським режимом було прийнято рішення закрити відомий своєю давньою історією, яка бере свій початок ще до доби Хмельницького – Чигиринський Свято-Троїцький дівочий монастир. Протягом 1924 – 1925 років його культове майно було передане в Черкаське вікарне управління, яке в свою чергу частину речей жіночої обителі закріпило за Черкаським Миколаївським кафедральним собором. У 1927 році було вбито останню ігуменню монастиря Рафаїлу (у 2000 році завдяки дослідженням наукового співробітника НІКЗ “Чигирин” А.І. Перепелиці було знайдено поховання ігумені Рафаїли, останки якої будуть канонізовані православною церквою). У 1933 році на місці Чигиринського Свято-Троїцького дівочого монастиря залишились лише фундамент. Один із дзвонів монастиря зараз знаходиться на дзвіниці Іллінської церкви у селі Суботові. А собор Пресвятої Трійці, який знаходився на території монастиря у той же рік було розібрано.

В 1921 році церква в селі Мордова перейшла у відання УАПЦ та на українську мову богослужіння. Священиком в той час там був Сербин Яків Петрович. В 1930 році тамтешній храм Успенія Пресвятої Богородиці УАПЦ за наказом більшовицької влади було перетворено в склад, а в 1932 році і сама церква згоріла.

В 1930-ті роки у Медведівці було зруйновано увесь комплекс Свято-Миколаївського чоловічого монастиря і сам Миколаївський собор (зруйнований у 1931 році). До речі цей монастир був збудований ще у 1795 році. Бібліотеку монастиря спалили, а деревину та каміння використали для господарчих потреб.

В ті роки наруги і знищення зазнала збудована ще Богданом Хмельницьким дерев’яна Михайлівська церква в Суботові. Ця тризрубна трибаннева церква була збудована у кращих народних традиціях з дубових брусів. Проіснувала вона до 1935 року минулого століття. Спочатку в ній потрощили різьблений з липи іконостас і влаштували сільський клуб, а потім і саму церкву розібрали на дрова.

У 1934 році радянською владою закрито у місті Чигирині дерев’яну Свято-Успенську церкву, а її настоятеля отця Іоанна Нікіфоріва 25 березня 1938 року було репресовано.

У 1935 році закрито Свято-Михайлівський храм у селі Полуднівка. Репресованим 4 листопада 1937 року був і його настоятель отець Антоній Буряк. В цей же рік було закрито і дерев’яну церкву Покрова Пресвятої Богородиці у селі Мельники, а її настоятеля отця Феодора Гончаренка 16 листопада 1937 року також було репресовано.

Щодо сучасної святині України – Іллінської церкви в селі Суботів, то вона також не була виключенням у плані наруги, проте, на щастя, вона не була знищена. В ХХ столітті Іллінську церкву двічі закривали: в 1923 – 1941 роках в ній улаштували сільський клуб, а потім колгоспне зерносховище; в 1962 – 1990 роках в ній діяв музей-усипальниця Богдана Хмельницького.

Щодо Мотронинського монастиря, то наприкінці 20-х років XX століття, а саме у 1929 році все майно монастиря було радянською владою конфісковано і передано у користування новоствореної комуни “Заповіт Ілліча”. Монастир припинив виконувати свою безпосередню функцію ще у 1923 році. Його культові та цивільні споруди зазнали руйнації. Від них уціліла лише мурована будівля Троїцької церкви. Лише наприкінці 80-х років минулого століття Мотронинський Свято-Троїцький жіночий монастир відновив свою діяльність.

В цілому на території Черкащини з 1919 року по 1969 рік органами радянської влади було закрито майже 700 православних та п’ять старообрядських храмів, 10 католицьких костьолів, близько 60-ти синагог, багато з яких були безжалісно знищені.

(Використана література: Перепелиця А. На шляху до повернення святині // Чигиринські вісті. – 2002. – 17 серпня; Національний історико-культурний заповідник «Чигирин»: історія, сьогодення, майбуття / під ред. Т.Нераденко /. – Черкаси, 2002; Солодар О. Розсошенці, Мордва, Погорільці / Чигиринські вісті. – 1997. – 23 липня; Святі новомученики і сповідники Черкаські: життя, подвиги, страждання. Видання Черкаської єпархії УПЦ. – Черкаси, 2001; Українське козацтво. Мала енциклопедія. – К. : Генеза; Запоріжжя: Прем’єр, 2002; Кілессо С.К. Архітектурні та мистецькі скарби Богданового краю. – К., 2000; Щербатюк В.М. Історія регіонів України: Лисянщина. – К.: Логос, 2002)

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x