… Щойно мені зателефонували. Запрошували на офіційні заходи з нагоди… На них я давно не ходжу. Тхне нещирістю, святковим пафосом, відбувальщиною, навіть неодноразово чула вітання зі св’ятом. Знову звучатиме сценарична брехня від чиновників. А ми ж то знаємо її ціну. То навіщо втравлювати неспокій у зранені душі… Знову у шеренгах пригнаних на захід хтось знепритомніє, а хтось вигинатиметься перед владпредставництвом на шабаші «уваги» до тих, хто ціною здоров’я і життя заплатив, рятуючи світ від атомної небезпеки. А тепер ТОЙ, хто душу й тіло поклав, ледь животіє, бо влада наклала… не те, що ви подумали, на чорнобильські закони. Будуть і ті, хто дякуватиме війні, що вона, війна, їм як мати рідна. Будуть.

Я ж побажаю своїм землякам-чорнобилянам БУТИ і мати ЗДОРОВ’Я. Поклонимось пам’яті тих, хто вже в обіймах Небес, батьківському порогу, навідаємось до могил на занедбаних кладовищах нашої зраненої землі древлянської, обіймемо один одного і пригадаємо, що ПАМ’ЯТЬ ВІЧНА. Її у нас ніхто не відніме.

То ж, Чорнобиль житиме любов’ю нинішніх і прийдешніх поколінь. Нашою ЛЮБОВ’Ю!

***
Білим віршем по чорному
розпишуся долею.
Чорним по білому
знесилена, обділена,
Згвалтована, розтерзана.
Розп’ята надія
І всі мої мрії…
Милий, юнь моя,
Краю мій, Полісся.
Не сердься.
Зустрінемось. Не плач.
Посміхнися…

Світлини – сторіночки буття, історії, повторення якої не побажаєш і ворогові.