Президент Черкаської гімназії №31, майбутній лікар та просто цікава людина – Марія Кудря розповіла кореспонденту «Нової Доби», що підштовхнуло її стати шкільним президентом та як правильно скласти передвиборчу кампанію, щоб отримати якнайбільше голосів від виборців.

– Маріє, що ти любиш їсти на сніданок?
– Люблю їсти щось поживне. Найулюбленіша страва – вівсянка, але не молочна, а запарена на воді і без наповнювачів. Ще люблю молочні продукти. Обожнюю сирники, які готує нашвидкуруч вранці моя мама, вони найсмачніші для мене.

– Що підштовхнуло тебе на те, щоб виставити свою кандидатуру на пост шкільного президента?
– У минулому році я вже виставляла свою кандидатуру, але не перемогла, був маленький розрив у 4-6 голосів. І тоді я вирішила, що у наступному році не буду балотуватися. Коли ж розпочався новий навчальний рік, я зрозуміла, що скоро випускний клас, попереду ЗНО, тому я повинна активно брати участь у житті гімназії. Я маю дуже багато знайомих, які були минулорічними випускниками. І саме вони та моя родина сприяли тому, що я вирішила знову спробувати себе та все ж таки стати президентом гімназії. І в цьому році з підтримкою моїх близьких я перемогла на шкільних виборах.

– Яка була твоя передвиборча кампанія?
– Коли я створювала передвиборчу кампанію моєю головною метою було обіцяти виконати тільки те, що мені насправді під силу. Моя передвиборча кампанія була короткою, але чесною.

– Які пункти були у твоїй передвиборчій кампанії?
– По-перше, зробити життя гімназистів цікавішим і комфортабельнішим. Я зробила скриньку відгуків і пропозицій, в котру гімназисти зможуть кидати свої побажання до проводження певних заходів. Ми з шкільним парламентом будемо розглядати ці пропозиції і втілювати їх у життя. Наступний пункт – провести навесні загальношкільний виїзд на природу. Це допоможе здружити класи. Я хочу, щоб учні нашої гімназії стали активними, не боялися спілкуватися з новими людьми, знаходили більше друзів і краще пізнавали один одного. Також у нашій країні наразі триває неоголошена війна і одним із моїх пунктів було провести збір теплих речей для воїнів АТО і відправити цю гуманітарну допомогу на схід.

– А зараз вже будучи президентом, що ти робиш для школи?
– Зараз я розпочала виконувати пункти своєї передвиборчої кампанії. З моєї ініціативи проводяться шкільні заходи. Я стараюся співпрацювати з активістами нашої гімназії та учасниками шкільного парламенту. Ось наприклад, в цьому році була посвята першокласників. Ми читали їм клятви першокласника, а вони дивилися нам в очі і казали, що клянуться завжди бути гідними звання учнів нашої гімназії. Це було так зворушливо.

Єдина панянка у гайдамацькому таборі

– Ти брала участь у військовому таборі «Гайдамацьке коло 2015». Розкажи як це було?
– Це було незабутньо. На жаль, влітку у мене не вийшло десь відпочити і коли моя знайома запропонувала поїхати до військового табору «Гайдамацьке коло», я вирішила спробувати себе і поїхати туди. Оскільки мій тато – військовий, мені завжди подобалась військова тематика. І я ні разу не пошкодувала, що прийняла участь у вишколі, тому що там я знайшла справжніх друзів й однодумців, які завжди підтримають й прийдуть на поміч. У перший день табору була підготовка і я була єдиною дівчиною там, а решта – хлопці. На другий день вже почалися більш масові збори, приїздили хлопці та дівчата з різних куточків України. У таборі був розпорядок дня, як у справжній армії та ходили на території табору ми у «камуфляжі». Там не було такого, що я не пішла на зарядку, бо не захотіла. Фізичного навантаження було дуже багато, не встиг прибігти вчасно – 30 віджимань і так далі. Я не маю сильних фізичних даних, але мені було не важко виконувати фізичні вправи. Просто, коли ти це робиш не сама, а гуртом, то відчуваєш підтримку кожного і все виходить найкраще. У таборі я здружилася із трьома братами з Борисполя і дівчинкою із Бердянська, з якими й надалі підтримую зв’язок. Взагалі я всім рекомендую приймати участь у таборі, їхати туди і не боятися, що в тебе щось не вийде. Це гарний досвід – навчитися працювати з різними людьми з різних куточків нашої країни.

Про головне у житті та речі, що надихають

– Який твій улюблений шкільний предмет?
– Це важке питання, тому що я люблю навчатися. Я люблю школу не за самі уроки, а за сам навчальний процес, коли ти поглинаєш ці знання, як губка. Я люблю свою гімназію, у нас найкращі вчителі, тому люблю всі предмети, які у нас викладають – найцікавіші. В мене десять годин математики на тиждень та три години фізики. І мені це подобається, хоча кажуть, що ці науки притаманні більш чоловікам. Також мені подобається читати історичні повісті українських письменників, а Т. Г. Шевченко, звичайно, найулюбленіший автор.

– Яка книга тебе надихнула?
– Мені дуже важко знайти книгу чи фільм, які б мені дуже сподобалися. Я різнобічна людина, мені все подобається. Якщо це книга, то в ній герой повинен мати високі моральні цінності, він має досягати своєї мети, щоб з нього було приємно брати досвід. На сьогодні моя улюблена книга – це Стендаль «Червоне і чорне». З української літератури – це беззаперечно «Кобзар» Т.Г.Шевченка.

– Який політик для тебе є прикладом?
– На жаль і в Україні, і в світі немає такого політика, який би був для мне абсолютним прикладом. Як каже моя знайома: «Ще не з’явився той козак, за яким піде народ і все наше суспільство». Взагалі з кожного політика я беру щось, що для мене цікаво. Мені надзвичайно подобається поведінка Кейт Мідлтон, принца Гаррі, королеви Єлизавети II. Це люди, з яких дійсно приємно брати приклад для свого досвіду і життя.

– Яка твоя головна життєва мета?
– Моя мета – просто бути щасливою і отримувати задоволення від того, що я роблю. Сьогодні – я президент гімназії і я щаслива. Я рада, що можу спілкуватися з усіма гімназистами і щаслива тому, що проводжу більше часу в гімназії. У майбутньому я мрію стати лікарем. Я хочу допомагати людям, бажаю, щоб наша нація була здоровою. Вважаю, що найголовніше в житті – це підтримка близьких тобі людей. Один посеред поля – не воїн, а коли ти маєш підтримку, тобі справді легше йти до своєї мети. Тому я ціную підтримку своїх рідних, друзів і взагалі підтримку кожної людини, яка мене оточує.

– Яке твоє життєве кредо?
– Конкретного девізу я не маю. На мою думку, просто потрібно йти по життю рівно, робити те, що ти хочеш й досягати своїх цілей. Треба любити це життя, себе, своїх рідних і усвідомлювати, що ти насправді хочеш і тоді у тебе обов’язково все вийде.

Спілкувалася Валерія Тімергаліна