Після вітру чекаємо дощ…

Вітер.
Шаленів, здіймався, бив гіллям у шибку.
Зривав з дерев листя і жбурляв об землю. Висушував все навколо. Знову шаленів. Жбурляв пісок їй у вічі. Здіймав пил, кружляв зірване листя, кидав під ноги квіти.
Вітряний, казали про Нього. І Вона знала. Вона любила його вітер. І нічого від Нього не чекала. Він з\’являвся зненацька і так само раптово зникав. То закидав Її квітами, то шаленів, гупав дверима і йшов…
Вів небезпечну дружбу з Блискавкою і Громом, був у гарних стосунках з Негодою, навіть примудрявся товаришувати зі Спекою.
Але любив її Сонце. Її малесеньке Сонце.
Всі навкруги знали, що Їй не потрібен Вітер. Для того, щоб Вона була щасливою, потрібен Дощ…
Дощ.
Тихий, спокійний. Шелепотить у шибку, обмиває листя від пилу, напуває живильною вологою. Тихо обіймаєї…
Так само тихо протистоїть Вітрові. Не розганяє хмари, не шаленіє… А тихо йде, залишаючи після себе живильну вологу.
Вона… Приймає дощ із насолодою, живиться і віддає всю себе… Вітрові.
Щоб знову прийшов Дощ…

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x