Любити швидкість, круті тачки й байки. Носити чорне, шкіряну куртку й дозволяти собі червоний колір помади коли заманеться. ОбрІзати дівоче довге волосся й шаленіти щодня від голосних акордів бас-гітари. А потім одягати світлу сукню, брати до рук квіти й насолоджуватися джемом із усіх барв і запахів літа. Бігти подалі від міста, скидати взуття, припасти до землі й прислухатися до співу пташок.

Там менше думок і більше відчуттів. Менше штучного – більше того, що приховуємо навмисне. Менше слів і людей, а лише безкрає поле, яке манить. Зачаровує й шепоче тобі про те, що волосся знову буде довгим, а музика – завжди в тобі. Квіткові аромати повернуть у дитинство, і шалено захочеться чаю з малинового листя, який так турботливо щовечора заварювала бабуся…

А потім знову повертатися до міста, витрушуючи з голови солому, танцювати ночами босою під дощем під ті ж самі акорди бас-гітари і вчитися стримувати свою природу, яка тягне тебе в поле, кричить несамовито у думках і нагадує: втікай!