Свою першу шкільну лінійку пам’ятаю досить нечітко. І то мабуть не стільки її, як процес фотографування (не було тоді слова фотосесія) після. Здоровенний такий дядько з цигаркою в зубах і великим залізним фотоапаратом на тренозі, нервова вчителька, заплакана мама. Оце й усі спогади. А потім все, що згадується, це лише палюче сонце, прив’ялі квіти і до сказу приємний, дражливий запах волосся однокласниць, які стоять попереду. А далі…
… далі муза, яка саможертовно надихає Бедринця на написання шедеврів, десь чкурнула, лишивши його сам на сам з кавовою машиною. Оскільки машині ніколи не замінити живу істоту, писалося слабо. Почало хотітися пошукати натхнення де-інде. На вулиці вже було темно. На кухні – пізно. Лишалося лише звалище смислів під назвою Фейсбук. А там… Вся стрічка в лінійках. Ні, не так. Вся стрічка в святковому срачі з приводу шкідливості проведення лінійок. Підписав одному, другому, третьому, а потім подумав, а чому б… А й справді! Оце ж воно і є те, що я дійсно хотів сказати!
Ну, от, кажу. Знаєте, за що я найбільше не люблю стадо? За небажання думати самостійно. Ще вчора всі кричали, що шкільні лінійки, то дуже добре, бо вони розвивають відчуття колективу, дають можливість дитині підняти самооцінку і створюють сяке-таке відчуття межі між учорашнім канікулярним настроєм і завтрашнім робочим. Сьогодні хтось дав відмашку, що лінійки то є дуже погано, бо пригнічуюють відчуття індивідуальності, парять ніжні голівки на сонечку, заважають викорінювати паскудний дух комунізму і вобше ми йдемо в Європу, а там нема лінійок. Тіки геї, а вони, як відомо, збираються не лінійками, а парадами.
Оки. Ми йдемо в Європу… А хоча, знаєте… от тут вже можна й зупинитися. Сама оця фраза вже про все й говорить. Ми йшли до комунізму, потім соціалізму, потім просто свєтлого будущєго, тепер – у Європу. В самій фразі нічо не напрягає? По-перше, людоньки, Європа – це географічна територія. Країна туди йти не може. Вона або там, або не там. По-друге, Україна споконвічно розміщується в Європі. Тож, куди йти? Навіщо? Але… кому потрібна логіка, якщо треба кудись іти. А чому треба іти? Бо мислення таке, що треба йти і все. Не розбудовувати своє, не розвивати рідне, а чесати невідь куди, вирячивши баньки і пускаючи слину на чуже…
Якщо хто не зрозумів, про що я, продовжу. Ну, є вже в нас ті лінійки. Ок, сам 11 років відмучився під тим сонцем. Сам прикривав зонтиком новеньке платтячко доні від дощу. Сам лаявся, бігаючи з фотоапаратом довкіл змучених школярів, щоб вибрати для кадру більш-менш живих. Згідний, лінійки в нинішньому стані погані. Але ж вони таки є! То, може, не скасовувати тре, а видозмінити? Сісти в отому «Му і Но» (чи Мо-і-Ну, чи як там те Міносвіти тепер зветься) і помізкувати. Є ж у нас гарна націдея, є козацькі ради, є весняні і осінні колективні календарно-обрядові народні гуляння. Є багато всього свого, рідного, не «в-європу-йдучого», на базі якого можна зробити красиве ефектне і ефективне обрамлення для навчального року. Щоб дітки розуміли і важливість події, і святковість, і відчуття єдності з усім народом. Але ж то тре сідати і думати. А думати нехоцця. А думати невмієцця. А думати навіщо, якщо можна сходить в Європу і привезти звідти вже готове. От тіки воно готоване, та для наших зубів. І виховуватимуться на ньому не жовто-блакитні українці, а райдужні європейці.
Ну, і останнє. От. Найпротивніше. Найгидкіше, коли до совковського мислення додається наше рідне «а-шоб-в-сусіда-корова-здохла». Людииии! Якщо ви вже європеїзувалися по-повній і скасували на своєму болотці лінійки, не видивляйте очі на сусідів, щоб побачити, а в якій школі таки носили прапори. Носили? Значить їм треба носити. Клали квіти до пам’ятника? Отже так вирішила дирекція за мовчазної згоди батьківського комітету. Не міряйтеся розмірами національної свідомості директорів своїх шкіл, а краще сядьте і добряче помізкуйте, що ви (ага, саме ви) можете зробити для того, щоб для вашої дитини початок нового навчального року запам’ятався не лише ароматом волосся однокласниць і в’ялих квітів.
А фотка з тієї лінійки таки збереглася. Тож, щоб не закінчувати на аж занадто патетичниій ноті, ось вам – смійтеся на здоров’я )))
