Радіти життю, смакувати осінь, заварюючи духм\’яно-терпкий, солодко-п\’янкий глінтвейн.

Укутатися пледом, сидіти разом біля вогнища і мовчати.

Вдивлятися у полум\’яне небо, яке, ніби повторюючи танок багряної ватри поступово темніє і сором\’язливо прикриваєиться темно-фіолетовими, пухкими, мов солодка вата, хмарами.

Згадати смішний випадок, і, разом, заливаючись сміхом, їсти хрумкий хліб, щойно підсмажений на вогнищі.

Дивитися на зорі, тримаючись за руки, загадувати одне бажання на двох.

Відчувати тепло рук, вдихати пахощі волосся, де переплелися вологість осіннього вечора, легкий дим ватри і солодкий аромат юності.

Сп\’яніти від щастя, підігрітого осіннім глінтвейном.

Навшпиньки йти в дитячу, щоб побачити, як сопуть носиками сплячі донька і син.

Тихо до них схилитися, щоб мовчки побажати «добраніч» і відчути тепло їхнього дихання.

Триматися за руки.

Кохати.

Це – щастя.