Для когось Хеловін – це можливість перевтілитися у казкове чудернацьке створіння і повеселитися з друзями. А хтось вважає, що це «диявольське святкування, що не має місця у лексиконі українців». Що ж, у кожного своя думка. Але яке ж все-таки «яким боком» Хеловін має до України?
По суті, ніякого. Якщо не брати до уваги той факт, що останніми роками свято стає все популярнішим серед української молоді. Ви, мабуть, скажете, що це неповага до власних звичаїв, чи, боронь Боже, диявольські забави.
Звичайно, ми повинні перш за все дотримуватися власних традицій, але ми маємо поважати й інші культури. Інакше нам не стати частиною світової спільноти, до якої ми так прагнемо. А коли ми навчимося адекватно сприймати інші культури, зможемо поділитися зі світом і своїми звичаями та традиціями. Головне, щоби цей процес відбувався без упереджень та забобонів.
Виявляється, свято досить старовинне, і навряд чи будь-чиї предки, древні народи із самобутньою культурою, поклонялися б нечистій силі. Окрім того, свято не тільки американське, його здавна відзначають багато англомовних держав.
Так, Хеловін походить від старовинного кельтського свята жнив та дня мертвих (не треба повчань, дочитайте до кінця). Все почалось з невинного 1 листопада, яке древні кельти обрали для особливого святкування – Савину (День вшанування предків і щось на кшталт нового року). Це був день, коли на землю падав перший сніг, зима приходила на зміну літу, а кельти збирали врожай. Не дивно, що в такий моторошний час, вважалося, що мертві повертаються на землю, аби відвідати живих родичів.
З іншого боку, це один день в році, коли молоді люди можуть дозволити собі побешкетувати, «перейти на бік зла» і просто повеселитись. Це ж не означає, що в їхній свідомості щось зміниться і вони залишаться такими назавжди. Хіба ж не так?
Що ж тут поганого? Не тільки кельти вірили у те, що душі померлих можуть відвідувати живих. Українці, наприклад, періодично здійснювали обряди під назвою «Діди», «Баби» та «Діти» для поминання померлих родичів. У відповідні дні люди йшли на могили рідних і вшановували їх, приносячи гарячі поминальні страви (вважалось, що духи могли вдихати запах цієї їжі). А під час сімейних трапез на стіл ставили додаткові столові предмети для гостей з потойбіччя. Окремо згадували ім\’я кожного предка.
А ще, якщо пригадуєте, різдвяною прикрасою столу в українців споконвіків був дідух, який символізував не тільки врожай та добробут, а й предка, зачинателя та оберега роду, тобто мав пряме відношення до вищезгаданого обряду. Цей символ не є насправді християнським, він має язичницьке коріння. Наші предки вірили, що це дух всіх дідів-попередників роду. Коли з\’явилось християнство, такі обряди не зникли, але дещо змінились, саме тому важко прослідкувати, які традиції були язичницькими, а які додались з часом. Християни зараз мають схожий пам\’ятний день, коли вшановуються усі померлі.
День мертвих святкують у Мексиці та в деяких іспаномовних країнах якраз 1-2 листопада. Це доволі дивне свято. Адже воно начебто пов\’язане з католицьким Днем всіх святих, але от вівтарі, збудовані на честь померлих, прикрашають фігурками черепів (хоч і доволі милих, зроблених з цукру). Здавалося б, якось теж не надто по-християнськи. Але це там не засуджують. Ті, хто відзначає це свято, вірять, що саме в цей день душі померлих відвідують своїх живих родичів, тому живі йдуть на цвинтар з улюбленими стравами і напоями «гостей із потойбіччя».
Але повернімося до кельтів. Вони вважали, що, окрім душ померлих, на землю цього дня може потрапити і різна нечисть: домовики, відьми, бісенята й інші бешкетники (які є і в українських древніх віруваннях також!). Відповідно маскування було всього лиш спробою обдурити злих духів. Люди вірили в те, що відьми, злі феї та мерці можуть викрасти їхніх дітей, тому перевдягали малечу у страхітливі костюми, аби збити з пантелику нечисть. А ще від потойбічних сил намагались відкупитись, насипавши повну торбу ласощів та смаколиків. Мабуть, про це дізнались малі бешкетники і вирішили скористатись ситуацією на власну користь.
А перевдягання і в нашій культурі є. Щоправда, українська молодь змінює образ взимку: на Різдво чи на Маланки. З Різдвом і так все зрозуміло: ходить переодягнений вертеп та й співає колядок. Щоправда, окрім чортеняти, негативних персонажів там не так багато. Не потрібно забувати, що й на Хеловін дехто принцесами та тваринками наряджається.
А от Маланка – «міні-карнавал» з переодяганнями та гучними забавами, який відбувається в ніч на 14 січня, або на Старий новий рік. Зазвичай учасники дійства одягаються персонажами вертепу, козаками, циганчатами, тваринами та фольклорними персонажами. Традиційними героями залишаються баба Маланка та дід Василь. Сьогодні до них додали і сучасні персонажі.
Повернімось до Хеловіну. Є теорія, що це святкування має християнське підґрунтя. Точніше не свято, а сама назва. Люди спочатку називали цей день Allhallowmas, (the mass of all Hallows – меса Всіх святих), відповідно вечір напередодні назвали All Hallows Eve – передвечір\’я усіх святих. З плином часу назва модифікувалась у знайомий нам Хеловін.
Незмінним і найвідомішим символом Хеловіну є так званий Ліхтар Джека. Ви його знаєте – гарбуз із вирізаним обличчям і сяючими оченятами. З ним пов\’язана не менш цікава легенда. Розповідають, що жив колись в Ірландії коваль на ймення Джек – пияк і скнара. Однак хитрому парубкові вдалось двічі обдурити диявола і вторгувати собі кілька років життя. Коли ж таки прийшов його час, Небеса не бажали прийняти Джека, а через договір з Дияволом до пекла він потрапити також не міг. Душі чоловіка довелось блукати землею. Наостанок Джек одержав тільки дві розпечені вуглинки, які помістив у гарбуз замість ліхтаря. Одні кажуть, що цей подарунок дали йому Небеса, аби він міг відлякувати Диявола. Інші стверджують, що це був останній дарунок з пекла, який мав освітлювати йому шлях у вічній темряві. У будь-якому випадку цей специфічний ліхтарик використовують для тих же цілей, що й перевдягання – захист від нечисті.
Підіб\’ємо підсумки.
Першими цей день почали святкувати кельти. Християни, намагаючись викорінити язичницькі звичаї, спробували замінити одне святкування іншим. Та, незважаючи на всі намагання церкви, люди не захотіли відмовитись від своїх древніх традицій. Хоча це не перший такий випадок, адже і в наших віруваннях християнські традиції тісно переплелись з язичницькими обрядами. Ми вже й частенько відділити одне від іншого не можемо.
Зрозуміло, що більшість людей негативно сприймають той момент, що в їхній культуру раптом просочується щось нове і невідоме. Але більшість одразу починає захищатись тим, що це свято диявольське. Що ж, можливо, коріння у нього таки й не християнське, та наші прадіди теж своїх богів мали. Ми можемо, звичайно, не сприймати їхні погляди на життя, але ж все одно поважаємо і шануємо їх, то чим відрізняються предки іншого народу?!
Можливо, з точки зору християнства, нам важко зрозуміти мотиви святкування такого чудернацького дня. Однак це теж частина всесвітньої культури, всесвітньої спадщини. Та й що поганого, якщо завдяки таким святам діти можуть повеселитись, а молодь – розважитись? Головне — навчитися усе правильно сприймати і вміти вчасно зупинитись. І те, що в цей день дітлахи перевдягаються у різноманітні костюми, деколи й не дуже «світлі» та «добрі», ще нічого не означає. Адже ви забуваєте, що окрім чортенят і вампірчиків, на вулицях можна зустріти також білосніжок та суперменів.
