Інколи, коли намагаєшся прослідкувати якусь одну лінію свого життя серед надскладного переплетіння всіх решти, то здається, що єдине, що керує її рухом, – це хаос. Але достатньо лише спрямувати зір до основи, щоб зрозуміти – всі гілки розходяться від одного стовбура, живляться від єдиного кореня і були запрограмовані ще в той час, коли це дерево було зерням. Видима хаотичність насправді є чітко математично прорахована та ідеально організована для виконання головного завдання всього організму – виживання.

Інколи, коли стоїш перед чимось, що здається непід’ємним, необхідним і таким, що взагалі незрозуміло навіщо гепнулося в твоє життя, хочеться розвернутися і потопати назад, але ж час рухається лише в один бік. І позаду – лише порожнеча. Тільки й лишається, що закочувати рукава і розгрібати-розгрібати-розгрібати всю цю купу, яка на тебе звалилася. Не гребеться? Бери кайло і розбивай! Нема кайла – хапай зубилко і розколупуй по цеглинках. Нема нічого – то навіщо тобі нігті і зуби? Рано чи пізно стіна піддасться і розвалиться, бо вона мертва, а ти – живий. І коли проколупаєшся, тоді відразу стане зрозуміло, чому це тут, що воно в тобі вже змінило і що мало змінити. Якщо те, що змінено, і те, що мало бути змінене, не збігається… Чекай нової купи.

Інколи, коли в життя приходить щось хороше, добре, світле, але ти просто не можеш до нього дотягнутися, стрибаючи навколо на коротких ніжках, хочеться просто зробити вигляд, що воно не твоє і тобі й так непогано живеться. Але ж це суперечить всьому, що ти робив раніше, як жив і як мав жити. Тоді ти просто береш і починаєш тягнутися-тягнутися-тягнутися до того, що не можеш дістати, але що здається вже таким твоїм, таким рідним і тягнешся доти, доки не зрозумієш, що ти трохи підріс. Якщо підріс недостатньо, дряпайся, вгору по тому, за що можеш учепитися. Не можеш чіплятися, хапайся за все, що легше повітря і всіх, хто має здатність літати. Рано чи пізно, ти точно достанеш до того, що хотів. І тоді тобі відразу стане зрозуміло, навіщо тобі це все, що воно мало змінити і що вже змінило. Але якщо останні два поняття не тотожні… ну, ви зрозуміли.

А що діяти, якщо заплутався в переплетінні життєвих гілок і взагалі не можеш зрозуміти, якого біса тут зараз відбувається? Прийми це як подарунок Всесвіту і просто радій, бо, як казала мені колись одна мудра людина: в світі якщо щось стається, на те обов’язково є причини і це для чогось потрібно. Якщо ж наразі не зрозуміло, чому гілки життєвих подій так щільно переплелися і заплуталися… просто йди далі і роби те, що маєш. Не можеш іти – повзи. А якщо не можеш навіть повзти, бо заплутався в гілляччі і навкруги геть стемніло? Зроби з цього дурнуватого хмизу гамачка і гойдайся, гигочучи як дитя, доки не зійде сонце і не освітить твій подальший шлях.