Про Весну і Свято

Ви скажете, що це радянське свято? І що я ностальгую за тим режимом? Боже збав! Бо все те лихо, що зробила радянська влада для українського народу, закарбоване навіки у пам’яті чорними літерами смутку.
Для мене 8 Березня – то свято ніжності та оновлення. Як кожна жінка, я чекаю Весни.
Це, мабуть, генетично передалося від праслов’ян, адже зустрічали ж тоді новий рік у цю пору! І всі сподівалися – як у минулі часи, так і зараз – на зміни (раніше не політичні, правда, а загальні – природні).
А ще я люблю згадувати, яким було це свято у дитинстві. Чомусь до того періоду, коли в нашій родині трошки вирівнявся баланс «чоловіки-жінки», свято те було приємнішим. Жартую, звісно, проте до народження братика у нашій квартирі була переконлива гендерна жіноча більшість: три проти одного. Тато старався, як міг.
Були і букети з котиків, і маленькі побутові, але вкрай необхідні дівчаткам речі (люстерка, гребінці, косметика тощо). Був неймовірний похід у ліс за пролісками: веселі та брудні, проте щасливі, ми поверталися з того яру. Були цукерки, мармелад, халва і згущене молоко. Були косинки, шалики, платтячка… Ох, чого тільки не було! Вмів спочатку сам Борис Михайлович, а пізніше уже з удвох із Михайликом, нас радувати!
Але найбільш пам’ятним стало свято, коли тато подарував нам величезні, за тими мірками, подарунки! Мені – велосипед «Зайка-3м», сестричці Люді – триколісний маленький «Гном», а мамі Раї – красивенний купальник. Де простий учитель сільської школи зі ставкою 117 карбованців узяв в один момент такі гроші, скільки їх збирав – я й досі не запитала. А варто було б… Звісно, свято вдалося на славу! Квартира була наповнена по вінця сонячним промінням та відчуттям безмежного щастя! Ми сміялися! Раділи! Танцювали! Покійна сусідка (нехай земля їй буде пухом), вчителька історії Катерина Іванівна, що жила під нами на першому поверсі, злякалася, що це я вкотре влаштовую якісь гастролі, і прийшла на порятунок. Все скінчилося великим святковим аматорським дитячим концертом та застіллям із сусідами!
От наче не обділена я нині увагою, бо маю двох синів та чоловіка, і вони таки мене щедро «балують», але я чекаю на це свято завжди. Не вірю, що комусь неприємно відповідати на запитання: «А що тобі хочеться на 8 Березня?» або отримувати неочікувані сюрпризи в цей день. Не вірю!
І ким би ти не була – державним службовцем, редактором, бізнес-леді, продавчинею, письменницею чи швеєю – ти все одно завжди у душі залишаєшся маленькою дівчинкою, яка чекає Весни і Сонця. І коли тобі Сонце дарують в долонях, то ти стаєш найщасливішою мрійницею! Та й на роботі потім усе суперськи! Зовсім інший бік медалі, коли цього сонця та щастя бракує через бідність, жадібність, неспроможність із різних причин це зробити… Але про негатив – точно не в цій колонці!
Сьогодні можна багато дискутувати про доцільність цього свята, але ж чим погана зайва увага до жінки, її вподобань? Здійснюйте наші бажання та мрії! Щодня – маленькі, а на свята – великі! Я особисто не проти такого графіку. Так, квіти і подарунки – хоч би і щодня. А от при реалізації мрій головне – не переборщити!
Бажаю кожній Жінці, яка читає «Нову Добу», міцного здоров’я! Нехай рідні та близькі люди лише радують Вас! Посміхайтеся! Будьте щасливими! Попри все!

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x