На Лівобережжі є повір\’я: як піти на цвинтар і похристосуватися з померлими родичами в той момент, коли в церкві вперше прозвучить «Христос воскрес!», із могил чути у відповідь: «Воістину воскрес!»

На Херсонщині з давніх часів існує цікава традиція ставити на великодній стіл разом із їжею символічну «могилку» – тарілку, наповнену землею з пророслими стебельцями вівса, який висівали незадовго до свята. Поміж цих зелених пагонів клали стільки крашанок, скільки в цій родині покійних родичів. Тарілка з крашанками була в хаті аж до «Проводів» (другий тиждень після Великодня, який для українців є поминальним).

На Поділлі, Волині та Західній Галичині до наших днів зберігся такий ритуал: господар тричі обходить стіл із мискою, наповненою свяченою їжею. Потім розрізає кілька свячених яєць та підносить кожному члену сім\’ї шматок яйця з такими словами: «Дай нам, Боже, і на той рік дочекатися Світлого Воскресіння Господнього в доброму здоров’ї!».

У Східній та Центральній Україні під час розговіння люди старалися не впустити жодної крихти свячених наїдків на підлогу, кожну крихточку дбайливо підбирали. Потім ці крихти кидали у вогонь, щоб не дісталися вони мишам. Вважали, що миші, поївши свяченої їжі, перетворювалися на кажанів і загрозливо кружляли над головою незграб, які впустили додолу свячене.
Перші шкаралупи зі свячених яєць кидали в озеро чи річку. Напиватися під час розговіння не можна було. Наші предки вірили: хто нап\’ється на розговинах, того Бог покарає — ця людина цілий рік ходитиме наче в напівсні.

На Херсонщині існував такий обряд: для родичів, яких не було за святковим столом разом з усіма іншими членами сім\’ї, оскільки вони були в дорозі, відрізали шматок великодньої паски, загортали його в рушник, куди також клали три крашанки, та поміщали все це на покуті. За 40 днів, на Христове Вознесіння, якщо подорожні до того часу ще не повернулися, це «добро» віддавали старцям.

На Київщині була традиція після розговіння вмиватися з миски, в яку клали монету і дві крашанки. Потім ту воду виливали у вогонь. Вважали, що не вітатися на Великдень (навіть із тими людьми, з якими маєш не дуже дружні стосунки) – страшний гріх.

На Слобожанщині на Великдень по обіді йшли на цвинтар христосуватися з померлими та клали на могили свячені крашанки.

Великоднього понеділка (на другий день свят) на Гуцульщині та Бойківщині хлопці проводили своєрідний обряд очищення дівчат – обливали їх холодною водою. Батьки дівчат у цій місцевості не були проти, а навіть раділи з того, що поливальники приходили до них обливати дочок – значить, надія є, можна готувати придане! Цей звичай відомий і в інших регіонах України, зокрема, на Поділлі. Завдяки цій традиції Великодній понеділок здобув назву «обливаний» або «поливаний». Подейкують, що в наші дні на Поділлі дівчат обливають не водою, а парфумами.