У попередніх статтях ми говорили про відмінності жінок і чоловіків (фізіологічні і психічні). Також ми підкреслили, що чоловік і жінка створені різними не для того, щоб ранити і відштовхувати один одного, а навпаки – щоб збагачувати і доповнювати, щоб прикривати своїми сильними сторонами слабкості свого партнера.
Тепер прийшов час поговорити про те, що у кожного з нас є власні особисті історії, які сформували в нас певні звички і мислення (до слова, сформували й ступінь недовіри і підозрілості до інших людей).
Але дратує нас не власна поведінка, а мислення і звички іншої людини. Хочеться їй сказати «припини це робити!» або «ну як можна було це не зробити?». У цей момент здається, що проблема у всіх навколо, окрім нас самих.
Однак необхідно озброїтися думкою, що здорові взаємовідносини в сім\’ї не будуються наказами, командами і вимогами. Для гармонії і взаєморозуміння потрібен час і багато, дуже багато праці душі, – не тільки когось одного з подружжя, але обох.
В результаті за словами і поведінкою супруга, які так дратують, ти почнеш бачити ПРИЧИНИ цих вчинків і слів – адже у кожного з нас є минуле, дитинство, психологічні травми, страхи, комплекси і забобони. Так-так, і у тебе теж, містер (місіс) досконалість.
Незабаром після того як ми з чоловіком одружилися, з нами сталася історія, яка добре ілюструє те, про що ми говоримо.
Отже, в нашому маленькому домашньому господарстві (на 11-ти квадратних метрах кімнатки в гуртожитку плюс загальний хол) сталася неприємність: зламався наш холодильник. Справа була навесні або влітку (цього я вже не пригадую), так що проблема виявилася серйозною: пропадали дорогоцінні продукти і скисало молоко.
На чоловіка, як на главу сімейства, було покладено обов\’язок сходити до бабусі і викликати по телефону майстра по ремонту холодильників, – поки я перебуваю на заняттях в інституті (факультет перепідготовки фахівців).
Після чого кожного вечора я задавала Руслану одне й те ж питання: «Ну що, викликав майстра?». І отримувала незрозуміле «Не вийшло …».
Так минуло кілька днів, потім ще тиждень… Як ви розумієте, з кожним днем тон мого «ну що, нарешті вже викликав майстра?» ставав все більш загрозливим. Нарешті я розплакалася і сказала: «Ти мене не любиш! У нас пропадають продукти, я нервую, а ти два тижні не можеш викликати майстра?..»
І тоді мій чоловік, зітхаючи і ніяковіючи, зізнався у своїй проблемі. Виявилось, останнім часом він мало не кожен день приходив до своєї бабусі, сідав біля телефону, дивився на папірець з номером і… не міг його набрати. Виявилося, у нього психологічний бар\’єр – зателефонувати незнайомій людині. Тому що в його рідному домі ніколи не було телефону, і навички за його допомогою спілкуватися, та ще й з незнайомими людьми, у Руслана не було. До того ж в їхній родині всіма зовнішніми зв\’язками займався батько – платив по рахунках, добував продукти, викликав електриків і сантехніків. А Руслан зазвичай допомагав мамі по господарству – мити вікна, фарбувати, тощо.
Я здивувалась. Мені б і в голову не прийшло, що причина того, що чоловік два тижні не викликає майстра, – не в байдужості до мене, не в безвідповідальності, не в ліні, не в несерйозності, а ось в такому психологічному бар\’єрі. Мені подібні проблеми були невідо́мі: скільки себе пам\’ятаю, в нашому харківському будинку був телефон. Мама іноді «висіла» на ньому годинами, розвалившись на зручному диванчику. Звичайно, я наслідувала її, тож могла зателефонувати кому завгодно в будь-який час.
Щирість і відкритість у відносинах породжує міцну дружбу (якщо, звичайно, обидві людини адекватні). Мій чоловік вчинив дуже мудро, відкривши мені своє серце і пояснивши ПРИЧИНУ свого вчинку. Я перейнялася співчуттям, почала його втішати і запропонувала разом піти до бабусі. «Зателефонуємо разом, – сказала я, – і ти побачиш, як це просто». На що чоловік відповів: «Ти знаєш, коли я зараз зізнався тобі в своєму страху, він кудись зник… Це дивно – але я відчуваю, що тепер у мене немає психологічного бар\’єру телефонувати незнайомцям! Думаю, що тепер впораюся сам». І точно, він впорався))
Дійсно, так часто відбувається: коли людина чесно зізнається, по-перше, собі самому, що в чомусь слабка і нездатна впоратися з ситуацією, коли вона озвучує цю проблему іншій людині, яка виявляє участь, співчуття і бажання допомогти, страхи і комплекси уходять, – розчиняються, як морок з приходом світанку.
Вся ця ситуація ще більше зблизила нас з Русланом. Ми багато розмовляли, кожен згадував своє дитинство, давні радощі й прикрощі. До слова, розмовляти – це одна з моїх основних мов любові (скоро ми детально розглянемо цю важливу тему), тож у Руслана не було шансів уникнути розмов.
Все наше спільне життя ми аналізуємо – як минулий досвід кожного з нас впливає на наші сімейні стосунки, і за вчинками один одного, які нас ранять, намагаємось побачити причини цих вчинків. До слова, наші відносини й почалися з міцної дружби і багатогодинного спілкування.
А тепер уявіть собі ситуацію, коли чоловік і жінка НЕ ОБГОВОРЮЮТЬ проблемні ситуації і нічого не пояснюють – здогадайся, мовляв, сама (або сам), чому я щось роблю і чогось не роблю. Причиною може бути страх, що тебе не зрозуміють, висміють, принизять. Причиною може бути гордість – коли навіть самому собі важко зізнатися, що мною володіє страх або комплекс. Або ж причина – це елементарна відсутність навичок спілкування. Як правило, такі сім\’ї швидко розпадаються, тому що нерозуміння і роздратування один одним накопичуються, як снігові грудки.
Якщо ви хочете мати міцну і щасливу сім\’ю – доведеться вчитися спілкуванню. І тоді ми самі будемо здивовані, коли виявиться, «звідки ноги ростуть» у деяких наших вірувань, звичок, захоплень і хобі.
По-справжньому цінне спілкування має бути конструктивним, без «наїздів» і звинувачень, його мета – почути і зрозуміти один одного. Таким чином ми пізнаємо душу свого супруга, ще більше згуртовуємося і поріднюємося. Коли людей об\’єднує не тільки чуттєвість та інтимні стосунки, але ще й міцна дружба, єдині життєві цілі і відповідальність, їх родина встоїть в будь-яких негараздах і випробуваннях.
Отже, ми узнали якусь особисту життєву історію свого супруга. Зрозуміли, чому він мислить саме так, робить те, що нас розчаровує, або не робить того, що необхідно нам або всій родині. Що далі?.. Як правило, залишати все, як є, не можна. Потрібні зміни в звичках і характері, причому – зміни в обох супругах. Однак здатність до трансформації, особистісне зростання – це вже інша тема.
Наостанок хочу нагадати, що проявляти терпіння і намагатися зрозуміти іншу людину – це вольове рішення. Не намагайтеся відчути – хочеться вам терпіти-розуміти чи ні. Прийміть рішення і додержуйтеся його! А позитивні відчуття прийдуть, коли прийде пора пожинати солодкі плоди взаєморозуміння і взаємоповаги.
(Далі буде)
