Після промови новообраного Президента я цілий день ходила в дивному стані. Я не могла сформулювати те, що відчувала, коли відбувалося все це дійство. Хоча амплітуда емоцій зашкалювала, висловити їх було несила. І тільки вночі мозок усе структурував і розклав по поличках. Щоправда за рахунок сну, але то таке…
Просто в одну мить переді мною виник образ величезного політичного шоу, що охопило усю країну. Кожен житель нашої держави став учасником цього грандіозного реаліті, межа між телевізором і глядачами – стерлася. Ми щиро тішимось і сумуємо, радіємо і дратуємось, сміємося і плачемо. Але насправді ми не помітно для себе діємо по заздалегідь кимось написаному сценарію.
До політичного шоу нас привчили поступово. Тривалість телевізійних трансляцій за участі очільників країни і законотворців спочатку вимірювалася десятками хвилин, потім тривала годинами. Політичні баталії у надвечірній час швидко витіснили з наших екранів звичайне мило і почали множитися і рости, як піні бульбашки. Журналісти масово потяглися в політику, а маститі політики несподівано повсідалися в крісла журналістів і почали транслювати свої переконання у власних авторських програмах. Особливе місце на наших екранах посів політичний гумор. Чим жахливішим є реал, тим гострішим – гумор, тим більший рейтинг відповідних гумористичних програм і кінострічок… Ми сміялися з того, що бачили на екрані, і навіть не усвідомлювали, що сміємося із себе, а межа між нами і чорним дзеркалом вже практично стерлася. До речі, про «Чорне дзеркало», виявилося що межа між фантастикою і реальністю теж поступово стерається, технологія Валдо працює.
І ось ми у величезному політичному шоу. Ми продовжуємо тішитися і сумувати, радіти і дратуватися, сміятися і плакати. Тільки от за будь-яке шоу треба платити. І ми платимо за нього своїми життями. Ви думаєте, що платять за нас виключно військові на Сході? Ага, зараз. Кожен з нас віддає за участь в цьому шоу більшу чи меншу частку свого достойного перебування у цьому світі. Ключове слово тут – «достойного». Більше того, ми не задумуючись, розраховуємось з постановниками політичних ігрищ життями своїх дітей. І знаєте, навіть той, хто зараз похапцем валить або вже звалив з цієї країни, навряд втече від цього шоу, бо воно ж цікаве і захоплююче, тому що постановники воістину талановиті. Українці, що мігрували в інші країни, із особливою завзятістю беруть участь у різноманітних цікавинках, адже відчувають провину перед Батьківщиною.
Ну і щодо промови новообраного Президента. Мені таки не вдалося сформулювати щось путнє відносно того, що я відчула під час трансляції цього дійства. Але гама емоцій була близька до тої, яку ми відчуваємо, коли приходимо в супермаркет, а там на один з самих дороговартісних товарів – шалена знижка, і ми запросто можемо його придбати. Люди гребуть цей товар величезними оберемками, неймовірно радіють, приводять родичів, друзів, знайомих. Усі посміхаються, вигукують слова вдячності. Але не зважаючи на всю цю ідилію, десь в глибині свідомості майже кожного покупця криється думка: а товар напевно таки зіпсований, чи бракований, а може в коштовній обгортці абсолютно не те, що ми чекаємо побачити. Але ця думка у більшості занадто глибоко, аби почати її усвідомлювати. Тож на тих, хто її висловлює, більшість дивиться вороже, бо це руйнує їхню картинку раптового щастя. Пишучи ці рядки, я думала про те, що дуже хочу аби мої враження були помилковими. Ну що ж, поживемо – побачимо.
Зауважу, що я навмисно під час виборів зі своєї фейсбучної френд-стрічки нічого не видаляла і нікого не банила. Мені хотілося бачити різні думки, навіть не зважаючи на досить некомфортне і вороже середовище навколо. При чому від прихильників обох кандидатів на найвищу посаду. Це був лютий треш. І, знаєте, я втратила цю весну. За своїми думками і гризотами щодо майбутнього країни я не помітила як розкривалося перше листя, проґавила, як цвів бузок. Межа між соціальними мережами і реальним життям теж стала стиратися. Тож за цю серію шоу я заплатила цьогорічною весною. А хтось заплатив життям – пам’ятаєте соціально-інформаційний проект, за участю український військових «Голосуйте, ми прикриємо»? Вони прикривали, ми голосували – все за сценарієм. До речі, і вони голосували. От тільки дублів немає…