Надійка принесла додому сонечко. Комашку червону з чорними цятками. Носиться з нею, розмовляє. А тоді питає в мене: «Мамо, а як сплять сонечка?». «Я не знаю», − чесно відповідаю я. Але така відповідь Надійку ніколи не влаштовує. Вона кричить: «Треба в книжці подивитись!» – і біжить на кухню по книжку про кабанів.

І от ми розгортаємо цю книжку і на кожному розвороті маємо продовження історії про сонечко, шукаючи саме його. Завдяки цьому, ми знаємо, що сонечко робить вдень і де воно вночі, як йому живеться влітку і як узимку, що воно їсть і що не їсть… Історію життя протягом року ми можемо простежити про кожну тваринку\\комашку\\пташку і навіть пана лісничого. Є і другий варіант «читання» цієї книжки. По місяцям – відкриваєш «червень» і дивишся, що з якою тваринкою відбувається в цьому місяці. Та й місяці і пори року легко вивчити.

Отже, книжка про кабанів. Називається вона «Рік у лісі», але ми її називаємо «про кабанів». Бо як тато мисливець, то перше, що ми бачимо серед усього лісового населення – кабани. І маленькі кабанчики. Цей віммельбух був одним із перших, про які я дізналася. І вийшов він у світ саме перед Львівським книжковий форумом, на який я мала нагоду з’їздити. Книжка важкенька і величенька, але я її звідти везла через пів України. І жодного разу не пошкодувала. Ця книжка авторства польської художниці і «Видавництва старого лева» справді у нас одна з найулюбленіших. Що таке віммельбух?

Це книга без слів і з великою кількістю ілюстрацій, з яких можна скласти безліч власних історій. Книжка-розглядалка. І кращого віммельбуху мені не траплялось. Попри те, що він величенький, ми не лінуємось його брати з собою в дорогу – адже на скільки днів ми б не їхали, щоразу розгортаючи цю книгу, ми «прочитаємо» Надійці нову історію. Це зручніше і цікавіше, ніж везти з собою 7 казок, скажімо. А ще її важко пошкодити, бо вона дуже картонна. Одні переваги, як не крути)