Як чумаки по сіль ходили…

Серія 1

Люди, мов птахи. Одні осідлі. Ну ті, що народжуються і помирають на одній і тій же території. Як от горобці, ворони, яструби чи папуги.

А є ті, що кочують з місця на місце, з країни в країну. Шукають комфортнішого чи зручнішого для себе середовища, щоб там, в цьому комфорті збудувати гніздо і висидіти пташенят.

Уже кілька днів поспіль спостерігаю за українцями, що залишили свої домівки, рідні міста і гайнули в \”іншу реальність\” (Польща)

І в кожного мета своя.
Хтось за кращими заробітками.
Хтось – \”бо все достало\”
А хтось – за кращими умовами для простого буття.

Я ніби нікуди не виїжджала, скажу чесно. Ніби той самий район Хімселища і наші гуртожитки просто перенесли сюди, в Зелену Гуру. І люди такі ж…
Трудяги-роботяги, які вкалують весь день на Пана, а потім, ввечері щось на швидку руку готують, бо пожрать щось треба, смалять цигарки частково провезені, як контрабанда, влаштовують посиденьки під під\’їздом, обговорюють роботодавців, знаходять крайнього у бідах, за політику – не чула, п\’ють польське пиво, знову палять і йдуть спати. Краще, звісно, тим, хто парами приїздить. Веселіше, зручніше..

А ранком – автобус і робота.
Питала, хто де влаштувався?
Той на автозаводі, той на морозиві…

Життя бентежне, якщо людина його навчилася сприймати таким.
І якщо в Україні все було \”ну такоє\” або \’кошмар\”, то в якій би ти країні не був тебе оте \”Такоє\” буде переслідувати. Колись мені малій мій брат сказав \”Гарно там, де нас немає, де ніколи не було і ніколи не буде! \” І то є 100% правда. Кожен коваль свого щастя. А праця, якою ти займаєшся має бути такою, що приносить тобі той кайф, якщо не в процесі, то хоча б в її результаті. І результатом не завжди буде заробітна плата. Та якщо ж людина забула, що таке дивуватися, як то цікавитися і бути цікавим то тоді і виходить, що \”Такоє\” переслідує її скрізь, де б вона не була.
У кожного є ота властивість дивуватися, цікавитися, покращувати власний настрій… Але це ж щось робити треба для цього! А людина типу для себе працює, а виявляється радіти тій праці не вміє?
Знову підтверджується статус \”я люблю нить\” .
У нас більша половина населення – ті, хто любить стогнать, нить, страждать, хандрить, сумувать… І вони постійно шукають кращого для себе! Але… Звичка править цими людьми.
Але є й ті, у кого \”удівлялка\” попросила інших картинок, заставок і статусів, і вони просто облишили все в рідній стороні і гайнули до Польщі аби обнулитися чи то пак перезавантажитися..

Я писала, що мій цьогорічний забіг з екстримперешкодами буде іншим.
І радію, що мені його проходити допомагає дівчина з Одеси. Яка, як і я, майже, приїхала за новими враженнями.
Перезавантаження розпочалося з того самого моменту, коли я сіла до автобуса Черкаси – Вроцлав. (То окрема замальовка буде про перевізників)
А далі …надцять годин в дорозі, опухші ноги, затерпша п\’ята точка і кордон. І кожного разу це окрема серія серіалу. Вибачайте за тавтологію. М\’ясо, сири, молоко, Сало, алкоголь, тютюн… Під знаком \”Нізя\” .
Але ж обов\’язково хтось та й порушить закон. Таким був автобус перед нами. 52 особи просто залишилися без змоги перетнути кордон України з Польщею, бо водії вирішили, що вони найкмітливіші у світі і зможуть перевезти тютюнову контрабанду… Автобус – на штрафмайданчик, а люди за власний кошт мусили проситися до інших, аби доїхати до свого міста.
Ну чим не історія для того аби здивуватися?
Хай ваші здивування будуть лише від чогось позитивного і прекрасного. А моя історія продовжується…

Далі буде!
#добретамдетиє

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x