Що би ви зробили, що би змінили в своєму житті, аби знали, що ніхто не знатиме про це?
Дивне питання, правда? Але це не просто питання, це вправа від викладача позитивної психології Гарвардського університету Тала Бен-Шахара, яку він використовує не тільки в своїй практиці, а й просто для себе.

Чому саме це питання? Тому що найчастіше ми робимо саме те, чого від нас чекають інші люди. Ми соціальні створіння і діємо переважно в рамках потреб соціуму. Нам здається, що так буде ліпше і для нас і для наших оточуючих. Можливо у людей, що впливають на наші рішення, добрі, навіть найдобріші наміри, але це абсолютно не означає, що ми прагнемо того самого, що й вони.
Не варто забувати, що ми самостійні особистості і наші бажання теж мають право на здійснення. Але з самого раннього дитинства нам прищеплюють здатність адаптуватися до слова «треба». Треба ходити в садок, треба гарно вчитися в школі, треба вступити до вишу, треба вийти заміж, треба народити дитину, треба багато працювати, треба терпіти, бо далі має бути краще, треба, треба, треба… І ми адаптуємось. І живемо так, як треба. Комусь. А потім проживаємо не своє, а чиєсь інше життя.

Ні, я не закликаю забути про свої обов’язки і викреслити для себе слово «треба». Напевно варто просто знайти золоту середину і при нагоді враховувати свої власні бажання. Ведичні мудреці запевняють: коли ми дослухаємось до себе, ми дослухаємось до Всесвіту, дослухаємось до Бога всередині себе. Думаю, варто про це замислитися.
Якось вже в зрілому віці, сидячі в кабінеті державної установи і набираючи нескінченні верениці документів, списків і текстів я… ні я не задала собі питання про те, що би я зробила, аби цього ніхто не дізнався, я тоді ще не знала про вправу Тала Бен-Шахара, я просто усвідомила, що час все міняти. Я зрозуміла, але все одно пручалася. Мені було шкода кидати свої початі робочі справи і страшно починати все спочатку. Та Всесвіт мене вперто виштовхував за допомогою людей і обставин, які здавалися тоді адом адським. Тоді я щиро не могла втямити – за що ті випробування. Але сьогодні я вдячна тим людям і тим обставинам, що все тоді відбулося і склалося саме так. І я та, яка є, і роблю те, що маю робити. І це найцінніше, що я могла зробити для себе і найближчих мені людей.

Минув час. І ось серед лекцій по позитивній психології Гарвардського університету я натрапила на Бен-Шахара і його вправу. В житті нічого не трапляється просто так. Тож сьогодні думатиму над тим самим доленосним питанням. Приєднуйтеся. Можливо саме час дослухатися до Всесвіту всередині себе.
Отже, що б ви зробили, що би змінили в своєму житті, аби знали, що ніхто не знатиме про це?