У липні подружжя Ліда і Петро Яцики запросили мене до своєї садиби у селище Мошни поблизу Черкас. Раніше я не раз бував у селищі, а їхній родич лікар Павло Яцик був моїм добрим приятелем і розповідав, що його дід, коли наприкінці 1919 року руйнували палац графа Михайла Воронцова,заборонив синампід загрозою фізичної кари йти на грабунок.

Головна прикмета Мошен – церква Преображення, яку усі бачать при наближенні до селища. Навіть жахливий стан шляху не перешкоджає милуватися незвичайним храмом. Церкву збудував італієць Джорджо Торрічеллі, який був міським архітектором Одеси. Освятив церкву Київський митрополит Філарет 19 серпня 1840 року. Будівництвом керував інженер Терентій Ступников.

Дж. Торрічеллі (1796-1843) народився в Швайцарії. Його батько Джованні Торрічеллі був один із перших живописців-монументалістів Одеси, займався художнім розписом інтер\’єрів у новобудовах. Син його склав генеральний плян будівництва Одеси і очолив спорудження морського порту, зведення музею Одеського товариства історії та старожитностей, найбільших в Европі сходів до моря, Англійського клюбу та інших будівель. В Ялті спорудив церкву св. Іоанна Златоуста – копію храму в Мошнах. Є перекази, що таку ж копію він звів біля Парижу.

У Мошни його привів шлюб генерал-губернатора Новоросійського краю М. Воронцова з Єлизаветою Браницькою, якій батьки подарували цей маєток. М. Воронцов облаштував у Мошнах нову розкішну резиденцію. Палац мав 80 кімнат. Навколишній ліс був перетворений на мальовничий парк. На узвишші (у давнину це був правий берег Дніпра) вибудували 58-метрову вежу князя Святослава. На жаль, палац, парк і вежа були знищені. Від колишньої садиби збереглася паркова алея та Спасо-Преображенська церква. Є ще католицький костел, у якому місцевий підприємець розмістив ремонтні майстерні.

У 1884 році Катерина Балашова успадкувала від свого діда М. Воронцова маєтності при містечках Мошни і Городище (це у неї орендували Млїів Симиренки), збудувала лікарню і замовила її проєкт славнозвісному київському архітекторові Владиславу Городецькому. У Черкасах збереглися зведені за його проєктом будинок Жіночої гімназії (тепер ломбард) і будівлі базару (зберігся Рибний ряд, який я сфотографував, бо і його можуть зруйнувати). К. Балашова померла у січні 1931 року у Франції, маючи 82 роки віку. В пам’ять про неї назвали село Катеринівка біля Городища, а ім’я дружини М. Воронцова має село Єлизаветівка біля Мошен. Батьком К. Балашової був граф Андрій Шувалов, який мав палац у Тальному поблизу Умані. Краєзнавець Володимир Чос пише: «Сучасники не подбали, аби зберегти палац у належному стані».
К. Балашова щороку приїздила до Мошен. До маєтку вела краща, ніж тепер, дорога. Служник розкидав з карети для дітей монети і цукерки. В селах було дві лікарні, які утримувала К. Балашова. Також за її гроші вчили сільських дітей. Коли у 1892 році сталася епідемія холери, комісію по борьбізлихом очолила К. Балашова. Було відкрито 22 медичних пункти, до яких запросили лікарів. К. Балашова сама відвідувала села, вражені недугою, привозила ліки, харчі, гроші. Селяни, які працювали на її полях, отримували шоденну платню.

Коли у Мошнах запанували більшовики, маєток спалили, 150 тварин унікального звіринця перестріляли. Парки здичавіли, заросли хащами…

Двічі у Мошнах побував Тарас Шевченко. Спершу після арешту в Прохорівці навпроти Канева його привезли сюди човном і помістили у волосній управі, потім в будиночку станового пристава. До нього приїхали друзі – управитель сусіднього маєтку троюрідний брат Варфоломій Шевченко, підприємці Платон Симиренко і Олексій Хропаль. П. Симиренко був кумом управителя Мошен Івана Ягніцького, який дозволивпоетові вільно пересуватися територією Мошен і обирати місце для ночівлі. Тож у ніч з 14 на 15 липня 1859 року Т. Шевченко ночував у заїжджому дворі Нагановських, де розміщений сьогодні музей. Вдруге він був тут з 21 по 27 липня, коли його везли з Черкас до Києва.

Я шкодував, що Мошни фактично втратили своє значення для туристів, тому що численні місцеві пам’ятки здатні привабити сюди багатьох гостей.