Тільки-но їхала в маршрутці, поглянула навколо і на душі стало сумно-сумно. Звичайна така маршрутка, звичайний вечір, звичайні люди їдуть після звичайного робочого дня додому. Напружені обличчя, стомлені очі… Хтось скаже: а чому радіти? Життя таке зараз… Можливо. Але ж життя, воно одне. Тож напевно варто подивитися на оточуючий світ під іншим кутом? Наприклад забути, що ми дорослі і… почитати казку…

Так ось… Високо-високо у небі жили-були подружки зірки. Кожної ночі вони поважно сходили на небосхил і спостерігали згори за тим, що діється на землі. Зірки дивилися на людське життя і дивувалися тому, що люди весь час кудись поспішають, чогось намагаються досягти, натомість майже ніколи не почуваються задоволеними і щасливими. Тож якось, нудьгуючи, одна з красунь із сріблястими промінчиками запропонувала подругам розважитись:

– А давайте-но підслухаємо, що бажають люди і виконаємо їхні бажання аби вони нарешті стали щасливими.

– Давайте, – підтримала найяскравіша серед зірок, – тільки просто виконувати забаганки – це нецікаво. Стрибаймо з неба на землю і якщо людина встигне загадати в цей час бажання – виконуймо його, ні – нехай чекає наступного зорепаду.

– Гайда стрибати, – зраділи зірки і одна поперед одної полетіли нічним небом.

Яких тільки бажань вони не почули тієї ночі. Одна дівчинка мріяла про велике відерце морозива з полуничним варенням та шоколадом. Хлопчик, що нещодавно отримав двійку по математиці, мріяв аби в щоденнику на її місті дивним чином з’явилася п’ятірка. Закохана пані з красивими, але заплаканими очима, над усе хотіла аби її обранець звернув на неї увагу. А той, що був її обранцем, мріяв про купу грошей і навколосвітню подорож.

Зірки вправно виконали всі бажання, відпочивали цілий день, а наступного вечора знову повернулися на небо тоненькими срібними драбинками. Вони із захопленням розповідали одна одній історії людей і з цікавістю спостерігали за ними далі. Через деякий час виявилося, що все не так просто, і люди, бажання яких здійснилися, чомусь все одно щасливими не почувалися. Дівчинка, що з’їла відерце морозива, захворіла на застуду. Липова п’ятірка, що опинилася в щоденнику двієчника, який не бажав вчитися, викликала серед його друзів тільки подив і сміх. Пихатий чоловік таки звернув увагу на закохану пані. Але щойно це відбулося, виграв в лотерею велетенську суму грошей і помандрував світом, залишивши жінку на самоті. Зірки були розгублені, вони мали надію зробити людей щасливими, але все виходило навпаки. Що ж робити?

– Напевно люди самі не знають, що їм треба для щастя, – міркувала вголос Срібляста Зірка.

– Так, – погодилася Найяскравіша, – пропонуйте подружки, що робитимемо далі?

– А давайте не просто виконувати бажання, – відгукнулася Срібляста, – а даруватимемо людям ще віру, надію і любов. Без цього не можна бути щасливими.

– Молодець, – погодилася Найяскравіша зірка, – В небесних сховищах цих чеснот вдосталь! Летімо на землю і даруймо людям віру в найвищі сили, які завжди допоможуть, надію на те, що все буде добре, і любов, щиру і прекрасну, таку, що всі стануть абсолютно щасливими.

Так і зробили. Зірки літали нічним небом і сипали на землю оберемки віри, надії та любові. Це було так неймовірно гарно, що люди зовсім забули про сон. Вони зачаровано посміхалися новим почуттям і здавалося, що все навколо сяє щастям та радістю. Але це продовжувалося недовго. Ніч минула, відчуття дива теж. Люди чомусь знову не почувалися щасливими. Навіть з вірою, надією та любов’ю.

– Ці люди, вони просто невдячні, – ображено бубоніла Срібляста Зірка, – Стільки зусиль і все марно. І де ж те людське щастя?

– А давайте спитаємо у Всесвіту, – запропонувала Найяскравіша.

– Давайте, – підтримали інші зірки, – Всесвіт знає все-все на світі, він неодмінно нам допоможе.

Так і зробили. Та коли Всесвіт почув питання зірок, він сумно зітхнув.

– Любі мої зіроньки, – мовив він, – ви так багато спостерігали за людьми, але так і не збагнули головного.

– Чого? – здивувалися зірки.

– Того, що аби бути щасливою людині недостатньо здійснення бажань. Віри, надії та любові теж недостатньо.

– А що ж треба? – питали одна поперед одної зірки .

– Людині потрібна мудрість, – відказав Всесвіт.

Зірки дивувалися такій відповіді Всесвіту, але сперечатися не стали. Вони слухняно попрямували в небесні сховища по людську мудрість. Та виявилося, що мудрості в сховищах було зовсім обмаль. Ніч вже почалася і зіркам нічого не лишалося, як взяти по жменьці мудрості і летіти на землю хоча б з тою дещицею. На всіх звичайно цієї чесноти не вистачило, але люди, що отримали мудрість, дивилися на все навколо іншими очима. Вони бачили світ цікавим і неповторним, кожен день – прекрасним і особливим. Труднощі і випробування сприймали, як сходинки на шляху до мети, тож долали з натхненням і посмішкою. Вони не чекали на здійснення бажань, а просто впевнено йшли до поставленої цілі. Більше того, вони щедро ділилися своєю мудрістю з іншими людьми, які цього бажали. Тож кожна мить життя для мудрих людей ставала цінним скарбом, справжнім щастям. Зірки були вражені, а старий Всесвіт лише задоволено посміхався.

– А як же інші, – запитала Срібляста Зірка, – ті, яким не вистачило мудрості?

– Моя невтомна зіронько, – розсміявся Всесвіт, – вам, зіркам, треба ж якось розважатися і надалі?

– Так, – погодилися зірки.

– Отже літайте небом та виконуйте людські бажання. Можливо станеться диво і це все-таки зробить когось щасливим.

– Добре, – мовили променисті красуні. І одна за одною почали знову стрибати на землю. Люди захоплено дивилися на той зорепад і натхненно шепотіли зіркам свої найзаповітніші мрії. І як завжди чекали на щастя…