А серпень – місяць… особливий! Бо що таке… серп?! Знаряддя для збирання урожаю. Урожай? А отже… і жнива! А тому і яка не яка філософія – в усміхненому настрої українця! Бо українці – люблять усміхнутися. Хоч і важко живеться… Хоч, бува, і гірко живеться.
Та і… День Незалежності! Це свято, яке стало по-справжньому святковим. Хоч і проблеми є. І проблеми болючі.
Письменницька доля нині не надто проста. Якщо вийде книга, то невеликим тиражем. І прочитають її більше в Шевченковому краї, аніж деінде. Але ж… інтернет! Але ж його всеохопні можливості!
І саме тоді безкрає відчуття – тебе читає вся Україна! А починалося усе де?! На сайті «Нової доби»…
І слова «іронічні мініатюри» це для мене… ніби святкові слова. Інтернет надає можливості пошукати – що і де. Отож і набравши у пошуковику слова «іронічні мініатюри», бачу на екрані – і публікації на сайті «Нової доби», і на інших сайтах, і публікації у газетах «Голос України», «Сільські вісті»…
Чи викликають вони читацький інтерес, судити не берусь. Але прочитати це може багато хто з українців.
Отож кілька іронічних мініатюр, створених у серпні.
Україна іде своїм, незалежним шляхом. І долає і труднощі, і загрози. В України – непроста історія… Але це тільки додає українцям завзяття!
АЛЕ
Життя нам вкотре відкрива
Свої і радості, й огуди.
І люди капосні, бува…
Не проти інколи… куснути!
Власним шляхом уперто йдеш,
Щоб здивування зрозуміле:
Вас їли поїдом усе ж –
Але… гай-гай… іще не з’їли?!
Літо – пора для філософських висновків. Отож ліричний герой наступного вірша (не плутати з автором цих рядків! Чи кимось з інших українських гумористів…) і філософствує – розмірковуючи над способами пересування у просторі і над напоями, які вживати слід усе ж у люту спеку.
НЕ ЗУПИНИШСЯ
А неприємностей немало
І неприборканих тривог!
То де ж ви так дегустували,
Що йдете аж на чотирьох?!
Життя таке… і кризи, й війни!
Є і журба, і щирий сміх.
На чотирьох?! Це більш надійно…
На двох?! Бува, збиває з ніг!
Життя… ну, раптом усміхнеться!
Після важких своїх атак…
І чай, бува, так добре п’ється,
Що не зупинишся ніяк!
Літо… Та ви ж і так добре це знаєте… Ну, це ж… стільки принад! Що на них не вистачає ні часу, ні сил… ні, вибачайте, грошей.
ДІАЛОГ НА ТЕМУ
– А ви їсте… грейпфрути?!
– Зайняті всі ми люди…
Хоч і збагнуть повинні
Радості вітамінні!
Не вистачає часу,
На… споживання квасу!
Хоч і горілку, й сало –
Ще ми… не забували.
Літо… О, це згадується і узимку! Згадуються і помідори, і огірочки… І згадується дуже невелике, трепетне створіння, що і у люту спеку про нас не забуває. Украй демократичне створіння… Що може укусити як пересічного жителя нашого міста, так і когось з працівників мерії, а то і самого мера! Ну, такий демократизм усе ж… треба поважати.
Наступна мініатюра – це… уже не перша спроба осягнути духовні поривання цієї істоти.
САМОКРИТИЧНИЙ МОНОЛОГ КОМАРА
А комарі – це ж паразити…
Хто ж їм кричатиме – віват!
Коли нема кого вкусити,
Вони кусають… всіх підряд.
Україна?! Ну, це ж молода країна. Країна, яка ще… ніби не процвітає, але ж всерйоз збирається розквітнути! А українські гумористи уже давно… а лірики іще раніше… зрозуміли, що для такої країни варто творити. Отож про творчість…
ПОБАЖАННЯ – І СОБІ, І ВСІМ!
Це б зберегти до сивини волось –
Дзвінке бажання… написати щось…
Таке і невгамовне, і завзяте!
І навіть варте… щоб його читати.
