Пригадуючи, які політичні новини минулого тижня викликали в мене найбільші емоції, однозначно відразу в голові сяйнула думка про «обмін» політиками на міжнародному рівні! Лише з посмішкою можна було читати новину про створення колишнім мером Києва – Леонідом Черновецьким своєї партії в Грузії. «Я построил дом в Грузии и живу здесь уже почти 5 лет. За это время я проникся политикой Грузии и вижу много решений, чтобы поднять уровень жизни людей… Изменить Грузию намного проще, чем Украину, потому что многие реформы здесь уже проведены. Поэтому я решил создать здесь партию «За счастливую Грузию». Я точно знаю, как сделать жизнь каждого грузина лучше и счастливее, и уверен, что у нас всё получится!» – ось такі слова написав на своїй сторінці в Facebook одіозний політик.
Що ж, поживемо-побачимо, чим закінчиться цей процес: грузинські політики – в Україні, а київський мер – у Грузії. Але ой як щемно в серці (та й болить воно з кожним днем усе сильніше) за свою країну, за своїх синів та їхнє майбутнє… І пригадуються слова Івана Франка:
Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик той на роздорожжу…
… Твоїм будущим душу я тривожу,
Від сорому яких нащадків пізних
Палитиме, заснути я не можу.
Невже тобі на таблицях залізних
Записано в сусідів бути гноєм,
Тяглом у поїздах їх бистроїздних?
Невже повік уділом буде твоїм
Укрита злість, облудлива покірність
Усякому, хто зрадою й розбоєм
Тебе скував і заприсяг на вірність?
Хлібина за 10 гривень і цвіла «Дніпровська» булка
Зростанням цін уже нікого не здивуєш – закономірні процеси інфляції беруть своє в зруйнованій економіці нашої держави. Ви пригадуєте, як важко було змиритися з тим, що хліб коштуватиме чотири з гаком гривні? І як влада намагалася створити умови для випуску «соціальних» сортів хліба?.. І такий хліб дійсно був порятунком для багатьох черкащан.
У нашому колективі бурхливо обговорювалася нова вартість хлібини. От скажіть, як жити нашим читачам?! Отримуючи пенсію в розмірі 1 300 гривень, щодня можна купувати хіба по півхлібинки, а ще ж платити за газ, світло. Ну, може, ще вистачить на пачку гречки чи макаронів… Про масло й м\’ясо забудьте! Добре, коли є власний город, якась курка чи кріль, чи поросятко. І знаєте, що найбільше дивує? Як за таких умов наші пенсіонери ще й дітям і внукам допомагають? Відповідей на ці запитання не знає ніхто, бо ми є незбагненний і неймовірний народ… Але зараз про інше.
У перший день здорожчання хліба я пішла в кіоск купити булочку. От так захотілося, що вкрай! Булка солодка, смачнюча, з родзинками, називається «Дніпровська». З такою гарною рум’яною шкірочкою, ароматом ванілі. Одним словом, смакота! Людей біля кіоску не було. Зраділа, швиденько купила й побігла на роботу. Чек не взяла. А далі – повне розчарування та розпач. Булку продавчиня підсунула мені в пакетику несвіжу, цвілу, смердючу і несмачну! Зрозуміло, що всі мої сподівання були зруйновані вщент. Як же так можна?.. Чомусь так прикро й соромно стало…
Ми ніколи й нічого не збудуємо людського в нашій країні, доки в найелементарніших питаннях будемо дурити один одного! Доки понадіємося на «а раптом» та чужого дядечка, а самі стоятимемо осторонь. Доки чекатимемо від когось, а не діятимемо самі.
І закінчую все ж тим віршем геніального Івана Франка:
…Невже тобі лиш те судилось діло,
Що б виявило твоїх сил безмірність?
Невже задарма стільки серць горіло
До тебе найсвятішою любов\’ю,
Тобі офіруючи душу й тіло?
Задарма край твій весь политий кров\’ю
Твоїх борців? Йому вже не пишаються
У красоті, свободі і здоров\’ю?..
