Кілька днів впорядковував матеріали з історії наших кінотеатрів, аж тут раптом – випадкова закономірність: один добрий чоловік виклав фото «Родіни» і старого «Салюту».
Уявіть собі, я полював на них… Уточнив, мало не 20 років. Відколи у листопаді 2001-го готував публікацію про першу після відкриття у травні 1985 року, кардинальну реконструкцію вже нового «Салюту» та входження його до київської мережі «Кінопалац». Хотілося зіграти на контрастах, та де там. З «намоленого місця» – нічогісінько. І хоч про черкаські кінотеатри писав ще не раз, «Родіна» чи дореконструційний «Салют» залишалася мрією.
Нікому не видавалися цікавими їхні псевдо-ампірні фасади з поправкою на провінцію. Навіть в Облархбюро нічого не знайшов, а там «перед смертю» фотографують все. Цілі квартали знесеної забудови є, а от з цим об’єктом не склалося. Та на щастя – вийшло «майже нікому».
Тепер ще «Зірка», остання незакрита позиція. Кіно, в яке на на збірку мультфільмів за 10 копійок я щонеділі бігав десь від 1977-го і аж допоки мене без питань почали впускати на фільми «До 16 лет». Правда, до тих лєт ще пару років залишалося, але не критично. І уявляєте собі – ні мені, ні друзякам, ніколи так і не спало на думку сфотографувати нашу ровесницю «Зірку». Здавалося – вона, як і ми самі, – буде вічно. То навіщо?..
Одначе, поменше ностальгічних рефлексій – побільше фактів. В основному ця підбірка складатиметься з газетних анонсів про відкриття нових кінотеатрів. Щоб точно: коли та який зовні і усередині. Ще будуть невеличкі коментарі, аби та конструкція купи трималася. Отже – вибірково, а розлого для іншого формату. Але зроблю деякі посилання на першоджерела, раптом хто про злет і падіння «найважливішого з мистецтв» (хоча воно більше на індустрію схоже), дисертацію захищатиме. Бо насмикати то все з періодики – таки шмат роботи, а часу ще більше.
«Родіна»
Як на мене – в оригіналі пропоную найцікавіше. 1962 рік, 17 травня.
«Шановні черкасці! Черкаські кінотеатри «Родина» та «Україна», виконуючи зобов’язання про перетворення нашого міста в місто високої продуктивності праці, зразкового порядку й культури, з 21 травня цього року переходить на роботу без контролерів. При цьому глядач відриватиме від свого квитка контроль і опускатиме його в спеціально встановлену урну. Шановні глядачі! Просимо подавати допомогу колективам кінотеатрів з роботи без контролерів».
P.S. Десь у ці роки я вперше натрапив на «черкасців» замість «черкащан»: то зовсім не новотвір, бо сперечалися тут якось. Добре, хоч фемінітивні відповідники тоді не вигадували.
«Дніпро»
Анонс. 1957 рік, 31 липня
«Через рік центральна частина міста прикраситься ще однією красивою будівлею – новим широкоекранним кінотеатром. Для цього відведена площадка проти міського поштамту (ось вам і відповідь, де він був до 1965-го: так само там). Будівельні роботи вже розпочалися. Вириті котловани і траншеї, приступили до закладки фундаменту. На площадку невпинно йдуть автомашини з різними будівельними матеріалами.
Проект кінотеатру розроблений інститутом Діпрокіно (Державний інститут проектування кінотеатрів, гадаю – десь ще на початку 1950-х, адже таких самих кінотеатрів по Союзу вже набудували сотні). Автор прив’язки – тов. Сідак.
Звернена своїм фасадом до вулиці Свердлова, будівля розташовується з 12-метровим відступом від червоної лінії і в 10 метрах лівіше приміщення бази кінопрокату, що підлягає знесенню.
Загальний об’єм кінотеатру перевищує 10 тисяч кубічних метрів (не площа, а об’єм: так колись в Союзі й міряли громадські будівлі, а на Заході так міряють й нині). Згідно з типовим проектом, зал для глядачів розрахований на 560 чоловік. Однак внесення деяких конструктивних змін дозволяє збільшити кількість місць до 700.
Будівля – цегляна, з облицюванням усіх стін керамічною плиткою МК (?) світлого кольору. Ліпні деталі, наличники і карнизи будуть виготовлені з полірованого бетону. Цокольну частину передбачено облицювати бетонними плитами темнішого кольору, ніж стіни.
За головним входом в залі-вестибюлі розташуються каси і рекламні стенди. Вестибюль зв’язаний кількома входами з фойє, а фойє – із залом для глядачів.
Зараз уточнюються креслення внутрішнього опоряджувального приміщення і складається проект благоустрою навколишньої території.
Спорудження кінотеатру доручено колективу УНР-934. Робітники та інженерно-технічні працівники цього управління, розгортаючи змагання на честь 40-річчя Жовтня, дали слово успішно справитися з поставленим завданням».
Відкриття. 1959 рік, 13 жовтня.
Як бачимо, «щось пішло не так», але 15 місяців запізнення ще не довгобуд. Свого часу я не копіював статтю про відкриття, а виписки стали фактажем розділу «Ретро Граду» про 1959 рік, тож з нього.
«…І 13 жовтня о сьомій вечора 560 щасливців заповнили простору залу з шикарними кріслами, аби на власні очі побачити, що світло може згасати повільно, а «телевізор» 13,3 на 5,3 метри – не казка. Щоб мало не скрутивши в’язи, збагнути, що стереофонічний звук – то така хитра штука, коли говорять на екрані, а чути й за спиною. Що буфет в кіно і буфет на базарі – це два різних буфети. Зрештою, аби переконатися, що коли раптом кудись треба – не обов’язково бігти надвір. Одним словом, зважуся припустити, що сама картина – а того вечора показували «Поему про море» – відійшла на другий план».
Перспектива. 1969 рік, 15 червня.
Та сама історія, без оригіналу – з «Ретро Граду».
«Здавалося б – тільки-но звикли черкащани до чудового кінотеатру «Дніпро», як на тобі: «сміливий проект молодого архітектора Миколи Кириленка його реконструкції і розширення». За цим, на середину 1969 року вже затвердженим архітектурним документом, діючий кінозал на 600 місць ставав лише частиною велетенського кінокомплексу, в якому, окрім нього, передбачалися мега-зала на 1000 місць з екраном 24 на 12 метрів, а також мала на 200 місць для демонстрації документальних фільмів і кінохроніки. Також у новому «Дніпрі» мали збудувати концертну залу, два кафе і навіть оранжерею.
Прикметно, що архітектурні форми цієї грандіозної конструкції разюче контрастували із вже існуючими. Умовно – старий «Дніпро» – це арки, склепіння, ліпнина. Новий – з’єднані між собою модулі: куби й прямокутники просто таки колосальних розмірів, із середини закриті звукоізоляційними плитами , а зовні – великими фотовітринами з кадрами фільмів (народ, повторюся: це 1969 рік!)
А що найцікавіше – новоявлений палац «найважливішого» мав з’явитися майже на тому місці, у глибині кварталу між вулицями Шевченка – Гоголя і Свердлова – Кірова, де в наші дні виросла інша будівля таких самих розмірів і майже аналогічного призначення: ТРЦ «Любава».
Фінал. 1999 рік, 13 травня.
«Давно минули ті часи, коли біля кас кінотеатрів юрмилися натовпи. Сьогодні з’явилися навіть нові умови демонстрації фільмів: якщо в залі три глядачі – сеанс відбудеться. В обласному центрі нині діє лише один кінотеатр – «Україна». Перелік фільмів, які демонструються в «Салюті», орієнтований на школярів».
Це – початок статті «Сучасна кіноіндустрія: погляд «за паркан», надрукованої у «Черкаському краї» за вказане число. Фото Василя Давиденка ілюструє і той самий «Дніпро», і той самий паркан…
(Далі буде)
