У Білозірській церкві зберігалася грамота, підписана Богданом Хмельницьким

У Білозірській церкві зберігалася грамота, підписана Богданом Хмельницьким

Назва одного з найраніше заснованих у Черкаській області села – Білозір’я – має дуже цікаву історію походження. За легендою, колись на території села було розташоване величезне озеро, яке називали «Біле». Одного разу по ньому пропливала славетна цариця з малим дитям на руках. Ураз подув сильний вітер, і човен перекинувся – дитя потонуло. Тоді цариця прокляла озеро, згодом воно висохло. На те місце, де було озеро, перекочували сусідні племена – так і виникло Білозір\’я.

Як свідчать археологічні знахідки, назва села згадувалася ще в 1862 році. На той час у Білозір’ї налічувалося 600 дворів, у яких проживало 3 936 осіб. За часів Київської Русі на березі затоки ймовірної річки Дніпра селилися люди. Пізніше тут утворилися декілька озер, одне з яких і називали «Білим», адже до самої осені його прозоре водяне плесо вкривалося білими ліліями. За свідченням рукописів Фундуклея, наприкінці XVIII ст. у колишньому Білому озері було знайдено носову частину від корабля і якір.
На початку XX століття в Білозір\’ї почався швидкий приріст населення (там проживала 8 491 особа). Це було зумовлено стрімким зростанням підприємств і сільського господарства. Так, на 1900 рік у селі діяли два лісопильні заводи Р. Я. Гаммера та Кауна, на яких старанно працювало 35 робітників, один смолокурний завод, 32 вітряки та кузня. А згодом І. Ш. Смілянський заснував у Білозір’ї текстильну фабрику, де працювали 56 робітників, виготовляли рушники, хустки і простирадла.

У цьому містечку раніше було дві церкви – Різдва Пресвятої Богородиці та Преображення Господнього. Але до наших часів збереглася тільки Преображенська. Старожили розповідають, що в одній із них зберігалася грамота, підписана самим Богданом Хмельницьким, про те, що він бере під свою охорону Білозерську церкву. А знахідки зброї на території села свідчать, що його жителі брали активну участь у селянсько-­козацьких повстаннях проти польських шляхтичів.

Не оминула білозірців і страшна трагедія – Голодомор. За достовірними даними, від голодної смерті в селі померло 694 жителі. А під час Великої Вітчизняної війни понад 515 жителів села не повернулися з фронтових доріг. Окупанти завдали великих збитків селу: спалили понад 550 будників і семирічну школу, також знищили й пограбували майно і вбили худобу. Пізніше ж односельчанам, які загинули в роки війни, в Білозір\’ї спорудили обеліск Слави, до підніжжя якого щороку кладуть квіти у знак пошани. А 24 серпня для жителів Білозір\’я подвійне свято. У цей день, крім святкування Дня незалежності України, вони відзначають День села.

Майже в кожному білозірцеві таїться співоча душа. Так, славетний Білозірський хор, який засновано в 1981 р., є незмінним учасником усіх культурних заходів села, району та області. А у 2005–2006 рр. колектив побував на Міжнародному святі літератури і мистецтв «Лесині джерела» в місті Новоград-Волинському, де здобув високу оцінку майстерності як від жителів Полісся, так і від організаційного комітету свята.
На сьогодні в селі діють три загальноосвітні школи, дитячий садочок «Червона Шапочка», дільнична лікарня, амбулаторія, Будинок культури та відділення Ощадбанку. Також нещодавно в Білозір’ї відкрито один із відділів «Нової пошти».

Валерія Тімергаліна

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x