Меланія Ільківна Кузьменко із села Єлизаветка, що на Катеринопільщині, багата на любов, шану і повагу від своїх рідних. А їх у неї вистачає: крім двох синів і чотирьох дочок та їхніх вірних супутників життя, жінка має 17 внуків і 17 правнуків. Але на Святого Миколая бабуся не обділяє подарунками жодного із молодших представників своєї великої родини. А на запитання: «Бабусю, а що покладе під подушку Миколай?» відповідає: «Побачите вранці!».

Цікавлюся, а як у її дитинстві відзначалося це свято, яке через багато десятиліть повернулося до нас. Ось що вона повідала:
– На жаль, після того, як комуністи повалили церкви, почали витравлювати із свідомості людей все те духовне і святе, що йшло із діда-прадіда. Навіть відзначати такі свята, як Андрія, Миколая, Щедрівки, Колядки вважалося не тільки небажаним, за це ще можна було отримати покарання. У свої шкільні роки, пам′ятаю, не одного учня «виховували» на загальношкільній лінійці за подібну вільність. Перепадало й батькам.
І хоч жили небагато, але саме на Святого Миколая всі дорослі сходилися в одну хату, зносили, що в кого було. Одна господиня несла пиріжки з горохом, інша – з чечевицею, третя – із вишнями. Несли також квашені помідори, капусту, огірки. Варили узвар. Цього дня всі веселилися, співали пісень.

Вітали один одного зі святом, висловлювали побажання добра, достатку, щоб у кожного ладилося і примножувалося у дворі. Цього дня, казали, прощалися всі образи, завдані один одному, навіть йшло примирення ворогів.
А надвечір господарі запрягали коней, всі сідали в сани і їздили кататися: перевіряли чи слизький сніг випав.
А дівчата на виданні, які сподівалися, що до них прийдуть сватачі, наводили лад у своїх скринях: готували одяг, діставали рушники і прикраси, прибирали в хаті.
Дякувати Богу, нині знову щороку чекаємо Миколая і його подарунків. І хоч це свято стало більш дитячим, дорослі чекають, що цей святий нарешті принесе на землю України довгоочікуваний мир і спокій, якого хочуть всі.

Василь ХОДЗІЦЬКИЙ