Коли ключ застряє у замку

Звичайна побутова ситуація: приходиш до дверей своєї домівки, дістаєш ключі, встромляєш у замок, а він – і ні туди, і ні сюди. Зі мною таке сталося сьогодні вперше. Відчула себе в цей момент настільки безпорадною, настільки маленькою і нікому не потрібною у всьому світі дівчинкою, що на кілька хвилин вся робота над собою «я сильна, я все можу» зійшла нанівець. Якісь двері, якийсь ключ, невеличкий шмат металу, вибив з-під ніг твердий бетон підлоги другого поверху висотного монстра.

Спробувала ніжно покрутити ключ – не допомогло, спробувала грубо трусонути двері за ручку – безрезультатно. Телефоную чоловікові, пишу друзям, питаюся у всезнаючого Гугла, як діяти, одночасно проводячи маніпуляції з ключем у замку. Стою один на один з дверима і, майже, плачу. От так наче всі двері Всесвіту перед тобою закриті, і від тебе нічого не залежить. Ніби й ключі маєш, але ні – зачинено.

Я прийшла зі співбесіди. Саме з тієї, яка дуже багато значила для мене і водночас лякала до заніміння у кінцівках. Напередодні просила всіх – Бога, Всесвіт – дати якийсь адекватний знак, чи наважуватися, чи погоджуватися, чи чекати «погоди» від невеликого міста й далі. Бо ж людина найслабша духом саме в той момент, коли стоїть на порозі нового життя, нового проекту. Коли розривають сумніви, особливо – у своїх здібностях. Хоч яким ти не була хорошим фахівцем, яку б підтримку не мала, а починати професійне життя спочатку – наче заново вчитися дихати, ходити й говорити.

Сіла я під дверима, залишивши неслухняний ключ, і поринула в самоаналіз. І як грім зійшла думка – я так само нині застрягла у своєму житті, як цей нещасний ключ у замку. Скільки перспектив і можливостей, а я ховаюсь за міцними палітурками книжок удома, поринаю у розмальовки для дорослих, придумую відмовки. Як ключ у замку: назад не виходить, але й перед не прокручується. А чому? А тому що незмінність – це смерть. Смерть творчості, смерть ідеям, розвитку, рухові вперед. Треба вміти змінюватися, прогинатися і налаштовуватися. Звісно, все це має відбуватися не оминаючи самоповагу.

Досить часто Всесвіт нам дає підказки. Такі собі знаки, які нам, іронічно, не завжди зрозумілі. Обдумуємо пропозицію роботи, вирішуємо питання «життя-і-смерті» чи починаємо новий шлях. Ключ у замку. Як витончено. Ти ¬– ключ, що застряг у замку. Подумай трохи, посидь під дверима. А потім наберися витримки, затамуй подих і легкою рукою проверни ключ. І всі двері відкриються.

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x