Ще в 2005-2006 роках Стівен Спілберг та Віктор Пінчук спільно виступили продюсерами документального фільму «Назви своє ім’я» про Голокост в Україні. Фільм, знятий режисером Сергієм Буковським, ґрунтується на свідченнях людей, які пережили Голокост. У 2006 році за підтримки Фонду було організовано прем’єрний показ фільму в Києві за участю Стівена Спілберга, а також відбувся показ фільму в багатьох кінотеатрах та школах України.
8 травня 2007 року відбулася телевізійна прем’єра стічки. Тоді фільм подивилися близько 700 тисяч глядачів. Фільм демонстрували на Севастопольському, Єреванському, Ієрусалимському та Московському кінофестивалях; як переможець у категорії «Особлива відзнака» він отримав приз керівництва меморіалу «Яд Вашем» (Єрусалим).
У партнерстві з Інститутом Фонду Шоа Університету Південної Каліфорнії на основі фільму Фондом Віктора Пінчука було розроблено спеціальну освітню програму «Назустріч пам’яті». Мета її – допомогти викладачам шкіл у висвітленні теми Голокосту та виховувати толерантність у школярів. У 2007-2008 роках, згідно цієї програми, у школи України надійшли навчально-методичні посібники та DVD з фільмом «Назви своє ім’я». Правду про події Голокосту дізналися сотні тисяч учителів та учнів.
Кінострічка Сергія Буковського і до сьогодні є одним із кращих повнометражних документальних фільмів про трагічні сторінки Другої світової історії. Режисер створив її з використанням матеріалів архіву Інституту візуальної історії та освіти Фонду Шоа – свідчень 12 людей, які пережили Голокост, 2 рятівників, і нових зйомок, здійснених в Україні. Цікаво, що двоє з 12-ти головних героїв – уродженці Черкащини. І ось їхні історії…
Марія Гольдберг. Народилася в Умані 1930 року. У дівчинки було щасливе дитинство в дружній родині. Батька Марії призвали на фронт у перші дні війни, він загинув майже одразу. У 10 років Марія пережила перший погром у її рідному місті, ховаючись із незнайомим людьми в підвалі. Її бабусю, маму та сестру вбили в 1941 році. Представлюячись «не єврейкою», Марія втекла в найближе село Сушківку, де працювала помічницею в господарстві. Попереджена місцевим поліцаєм Петром Дегтяренко про арешт, Марія погодилася піти з ним до села Баланка, де вона жила з родиною Петра до моменту визволення Радянською армією в 1944 році. Після визволення військова прокуратура заарештувала Петра як колаборанта. Марія свідчила на його користь, і чоловіка виправдали.
Юрій Пінчук. Народився в Шполі 1930 року. Юрій з трьох років виховувався батьками неньки, після того як його батьки розлучилися. Коли Шпола була окупована німецькими військами у 1941 році, будиночок родини Юрія займала німецька адміністрація, а родину насильно переселили в гетто. У 1942 році всіх євреїв, які лишилися в гетто міста Шполи, перегнали в концентраційний табір у Дар’ївці, де їх знищили через кілька днів після прибуття. Юрію вдалося втекти незадовго до масових розстрілів, але його мати з двома дітьми від другого шлюбу й бабуся загинули. Юрій жив по підроблених документах разом із другою дружиною батька Ксенією Пінчук у Черкасах до визволення території Радянською армією на початку 1944 року.
В посібнику до фільму приводяться й інші свідчення уродженців нашого краю, які пережили Голокост, зокрема спогади жительки Умані Мані Файнгольд.
Автори фільму і посібника вустами своїх героїв не лише нагадують нам про трагедію, а й спонукають до толерантності, протистоянню ксенофобії та дискримінації у сучасному світі.
Микола Щербина
