1 398 гривень

1 398 гривень

Одного мокрого лютневого вечора п’ятниці це сталося. Після виснажливого тренування на позичені 35 гривень я побачила в телефоні заповітне повідомлення від ПриватБанку. «Соціальна допомога. Вам нараховано 1 398 грн». Змішане почуття радості, злості й повна спантеличеність. Радість – бо ж нарешті я її отримала. І отримала більше, ніж попередньо нарахували ми з мамою. Злість – бо ж отримала я «допомогу» не з 8-го лютого, як обіцяли, а аж 12-го. Спантеличеність – бо що ж тепер з цим «щастям» робити. І найперше, що зробила би будь-яка справжня жінка, я надумала святкувати! Так, спонтанне, незаплановане в бюджеті (і геть неправильне з погляду фен-шуй) святкування – смачна вечеря, якої в мене як у безробітної людини давно не було. За все доводиться платити, а тому з мого «багатства» моментально відмінусувалося 175 гривень (140 – вечеря і 35 – тренування).

Висновки напросилися самі собою ще за тиждень до омріяної виплати. Вижити на соціальну допомогу неможливо ніяк. Адже майже півтора місяці з дати прийняття на облік держава не виплатила мені жодної копійчини. Так, звинувачувати нікого не можна. Сама лишилася без роботи, сама нічого знайти не можу, на підробітки не розживешся. До чого ж тут держава, справді? Як адекватна мисляча людина я взагалі маю бути вдячна хоча б якійсь змозі отримати соціальний захист.
Та захист усе ніяк не знаходив до мене дорогу. «Захист» надійшов з боку тих, кого подарувало життя: друзів, рідних, колег. Друзі – це моральна підтримка, завдяки якій відчуваєш, що тебе… ні, не жаліють, а розуміють. Рідні – це вчасне запрошення на обід чи вдало запакований у турботу смаколик. Колеги (з місць стажування, куди просишся на роботу) – приємні кавування/чаювання філософські розмови і завжди якась приємність до кави/чаю. Здоровим правильним харчуванням і нормальним соціальним життям це не назвеш, від чого дуже незатишно самій собі, але… так Всесвіт показує нам, хто є хто в нашому житті, й на що ми самі здатні.
Для чистоти експерименту я фактично відмовилась від коштів чоловіка і переформатувала бюджет на кошти сім’ї та кошти мої. І до всього експерименту додався ще й філософсько-психологічний аспект: як бути жінці в сучасному світі без роботи і підтримки чоловіка? Але людина може пристосуватися до чого завгодно. Єдине, без чого мені дуже складно, це соціальне життя. Та й тут можна знайти шпаринку.

Нині в соціальних мережах стало модно виставляти на розіграш квитки то на концерт, то на творчу зустріч чи в кіно. Для виграшу багацько робити не доводиться – вподобати сторінку і розшарити пост на своїй. Звісно, від такого безмежжя розіграшів твоя сторінка в соцмережі майорить анонсами і перетворюється на одну велику афішу, але це дає свій результат – на декілька презентацій книг і зустрічей з авторами вдалося сходити безкоштовно. Секрет: вірити в себе та в успіх і не засмучуватися, раптом не виграєш, адже на всі зустрічі, концерти й фільми не переходиш.

Вихідні минали спокійно. Моє серце грілося думкою, що нарешті я маю хоч якісь свої кошти. Так грілося, що не дало мені сходити на закупи чи утнути знову якесь незапланове святкування. Тож нині тиждень пройде під галом: «Не витрачай дарма! А то ще хтозна коли отримаєш наступний “транш” від держави». А це ж я лише отримала виплату за період із 5–27 січня. Сьогодні маю йти на зустріч із дівчиною-фахівцем із Центру зайнятості, спробую допитатися: коли ж іще і що мені чекати?

Анна Крутіхіна

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x