Закордон за півціни, або Прибалтика для «чайників»

Закордон за півціни, або Прибалтика для «чайників»

Як українські журналістки Литву і Латвію підкорювали

Колись давно, коли я бучно святкувала своє 20-річчя, один друг побажав мені об’їздити увесь світ. Для мене в той час «закордон» уявлявся чимось страшним, небезпечним і дуже дорогим. Тому на друга я навіть трохи образилася: навіщо бажати того, що все-одно ніколи не збудеться? Через 5 років я отримала закордонний паспорт, ще через рік – візу і відтоді за 9 місяців об’їздила уже 6 країн Європи. У Прибалтику поїхала вперше, як турист, не працювати під час різноманітних навчань і зустрічей, а відпочивати. Щоправда, є у цьому один мінус – все за власний кошт. І яким же було здивування моє і моїх подруг, коли житло і транспорт у Литві, в яку ми поїхали, виявилися в рази дешевшими за українські, а сервіс – в рази кращим. Не скористатися нагодою та не поїхати «одним заходом» у сусідню Латвію було б просто злочином. Проте… про все по-порядку.

Квитки у Вільнюс ми купували заздалегідь. Майже півроку тому, у вересні, київська журналістка і моя подруга з найпершої поїздки закордон (це була Польща) Світлана Рябошапка вирішила святкувати черговий день народження у столиці Литви. На щастя, День народження – це таке свято, яке щороку відзначається в один і той же час, тож ми могли планувати. Оскільки пощастило потрапити на угорський «візейр» (українських таких нема, «Міжнародні авіалінії України», мабуть, найдорожчі в світі), нам удалося «злітати» туди і назад усього… за 900 гривень (треба ще зазначити, що нас було четверо, це теж посприяло такій фантастичній знижці). У небі були десь з годину, навіть трохи менше. Ще годину проходили паспортний контроль. Тітонька з обличчям «гестапівця» по 15 хвилин розпитувала кожного про мету приїзду, в яких країнах бував раніше, чому, і куди ми будемо їхати далі. Коли я сказала, що їдемо ночувати в хостел, отримала такий здивований погляд, наче українських туристів туди не допусткають. Максимум – на вокзал. До речі, цікаво, що в Литві є окреме віконечко під назвою citisens, щоб жителі країни, що повертаються додому, не стояли у загальній черзі і раділи, що їх так чекають на батьківщині. У київських «Жулянах» такого нема…

Закордон за півціни, або Прибалтика для «чайників»
Закордон за півціни, або Прибалтика для «чайників»

Врешті ми вирішили, що такій тривалій і прискіпливій перевірці є два пояснення: або працівники аеропорту «в долі» з таксистами (спеціально затримують, щоб ми не встигли на автобус), або у перевіряючої колись був роман із українцем і він її кинув, тож тепер вона ненавидить українських туристів (саме наша черга просувалася разів у 4 повільніше, ніж усі інші). Яка із версій є більш ймовірною, ми так і не визначилися.
Але нарешті «паспортно-контрольне пекло» лишилося позаду. Ми підхопили наші рюкзаки (летіли без багажу, такими були умови дешевих квитків) і помчали дихати вільним повітрям Євросоюзу. Повітря виявилося холодним, вологим і сніжним. Тож, швидко замерзнувши, ми всілися в таксі і поїхали до заздалегідь замовленого хостелу, який нам коштував… вдихніть-видихніть – 170 гривень за ніч. Кімната на 6 осіб, чиста постіль, ортопедичні матраси на дерев’яних ліжках, що пахнуть сосною, душ без черг і з гарячою водою, холодильник, фен, пральна машинка, безкоштовний чай…
У Києві місце у хостелі в кімнаті на 10 осіб коштує 180 гривень. Це так, для інформації.
З сусідом нам теж пощастило – скромний програміст Микола з Москви на свою нерозумну голову почав сміятися з того, як ми між собою говорили українською мовою. Тоді він ще не знав, що одна з його сусідок – військовий кореспондент у зоні АТО, а у іншої там служить наречений.

Закордон за півціни, або Прибалтика для «чайників»
Закордон за півціни, або Прибалтика для «чайників»

– Девушки, вот я был в Киеве, там пробывал борщ. А вы борщ умеете готовить?
– А що його там готувати? Береш снігура, патраєш його…
О шостій ранку Микола виїхав з хостелу. Збирався поспішно, навіть шкарпетки забув. А може й спеціально лишив на видному місці на ліжку, навпроти Світлани, яка проснулася від їхнього аромату.

Але нам було не до того. Нас чекали замок Гедеміна, Кафедральна площа Костел Святої Анни, а також замкова гора, яка дала можливість оглянути місто з висоти пташиного польоту. А увечері – місцеве пиво і національна страва «цепеліни» – великі «котлети» з картоплі з м’сом. Як на мене, то смаколик доволі сумнівний, але дуже калорійний, що безумовно необхідно в цій північній країні. Загалом же меню навіть в пабах з національною кухнею дуже схоже на наше. У переліку страв ми побачили і котлету по-київськи, і пельмені, і багато оселедця з картоплею. Оселедці, до речі, дуже смачні.
А ще вразив туалет того пабу, стіни якого були списані «посланнями» типу: «укропи», Путін …ла-ла-ла, Крим наш-ваш, Слава Україні і т.д. Тому дискусія за столом про життя і жіночу долю Лесі Українки (тоді саме був її День народження) плавно перетекла у русло «наскільки патріотичним виявом патріотизму є такий епістолярій на стінах клозету іншої держави». Питання, як ви розумієте, риторичне…

Закордон за півціни, або Прибалтика для «чайників»

А наступного дня був замок у місті Тракай за 30 кілометрів від Вільнюса. Фантастично відреставрований як з фасаду, так і всередині, з цікавезними композиціями та цілими кімнатами: спальнею, вітальнею, робочим кабінетом, обставленими так вишукано та зі смаком, що здається, там просто зупинився час, а господарі кудись вийшли на кілька хвилин. А в замку – відеоекскурсія чотирма мовами: литовською, польською, англійською та російською. А ще – опалювані кімнати і навіть світлопроекції гербів на стелі. Єдиним розчаруванням для нас став суп із бульйонного кубика за 2 євро у місцевому караїмському ресторані. Ну і ще хіба… один литовський вояка, який воював найманцем в Чечні і почувши нашу україньску почав розповідати, що він підтримує Путіна. Через цю перепалку ми ледве не спізнилися на автобус. На щастя, встигли, а за всі неприємності була нам нагорода – дешеві квитки в Ригу. Як виявилося, в Литві по «студентському» тарифу можуть їздити всі до 26 років включно. А ще на Ригу і назад були акційні квитки – в півціни. Тож для нас дорога в столицю Латвії (а це інша країна і 4,5 години в дорозі комфортабельним автобусом, з вай-фаєм, туалетом і безкоштовною водою) обійшлася… вдихніть-видихніть – в 280 гривень в один бік. Не придбати квитки було б просто злочином. Але оповідка про Ригу – це вже зовсім інша історія. І тема наступного блогу.

Закордон за півціни, або Прибалтика для «чайників»

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x