Ця історія почалася ще у 2013 році. Головному її фігуранту вдалося втертися в довіру до багатьох черкащан і напозичатися під розвиток бізнесу більш як півмільйона доларів. Зараз чоловік вважається безвісти зниклим, а в міліції лежить на нього декілька заяв.
До редакції газети «Нова Доба» звернулося троє постраждалих, які погодилися розповісти свою історію. Вони сподіваються, що стаття допоможе зрушити розслідування справи з мертвої точки. А ще, можливо, цей негативний досвід убереже когось від необдуманих кроків.
Історія перша – Дмитро
Якось до Дмитра зателефонував його давній знайомий Михайло і запропонував зустрітися, бо вже дуже давно не бачилися. Запросив усю сім’ю Дмитра до ресторану, сам прийшов із дружино.
– Поспілкувалися, приємно провели час. Розмовляли про що завгодно, але жодного слова про роботу, – пригадує той вечір чоловік. – Коли принесли рахунок, Михайло одразу заявив, що платитиме він, діставши чималу пачку грошей із гаманця. Звісно, мене зацікавило, чим займається товариш, звідки має такі прибутки. Він погодився розповісти, але вже якось наступного разу.
Через кілька днів передзвонив і приїхав до Дмитра на роботу. Розповів, що продає електротехніку: закуповує оптом, а збуває за нижчими цінами, ніж у магазинах чи Інтернеті, тож товар користується попитом.
– Запропонував і мені долучитися до справи: інвестувати своїх п’ятсот доларів, а через тиждень уже зможу повернути вкладення та ще й зароблю десять відсотків зверху. Пропозиція видалися дуже заманливою, тож пристав на неї, – розповідає Дмитро. – Гроші дав без розписки: сумнівів у порядності Михайла не було, адже я знав, що він людина віруюча, належав до однієї з релігійних організацій Черкас.
«Відрахував 70 тисяч, заявивши, що для нього це невеликі гроші»
Через тиждень чоловік завітав до Дмитра додому. Прийшов не з пустими руками: дітям купив подарунки, приніс і дещо до столу. А головне – віддав 550 доларів.
Минуло два дні й Михайло знову зателефонував до Дмитра. Поцікавився, чи не хоче той іще інвестувати в справу. Цього разу вже потрібно було 2 000 доларів.
– Таких грошей я не мав, тож вирішив перепозичити в кума. Через два тижні Михайло повернув дві двісті, як і домовлялися. Сказав, що бізнес іде дуже добре, Бог йому допомагає в усіх справах. Запропонував мені підзаробитися, а заодно, якщо маю друзів-знайомих-родичів, які були б не проти вкласти кошти в справу, долучити і їх, – розповідає Дмитро.
Але й на цьому Михайло не вгавав, знаючи, що Дмитро по роботі займається реалізацією заставного майна, вирішив викупити одну з машин.
– Відкрив барсетку, там лежало кілька пачок з грішми. Оглянувши авто, одразу написав заяву, що хоче його викупити. Відрахував сімдесят тисяч гривень (а якщо рахувати в доларах, то на той час це було близько десяти тисяч), заявивши, що для нього це невеликі гроші, – пригадує Дмитро. – Сказав, що хотів би й надалі викуповувати заставні авто, адже має змогу реалізувати їх за значно вищою ціною.
Надалі, тільки з’являлися достойні авто, одразу їх викуповував.
«Віддав 96 тисяч доларів»
– На той час я вже напозичався у знайомих для Михайла близько п’ятнадцяти тисяч доларів. Минуло три-чотири місяці, він справно виплачував лише проценти. Основна ж сума «працювала» на розвиток справи, – додає Дмитро. – Через півроку розповів, що планує розпочати кавовий бізнес: відкрити кілька «точок» із продажу шаурми й хот-догів у Києві, а також продаж кави з авто.
Аби справа просувалася краще, Дмитро познайомив Михайла зі своїми друзями зі столиці, які також позичили гроші. Згодом з’ясувалося, що ще один знайомий під заставу цього бізнесу позичив Михайлу близько двадцяти тисяч доларів.
– Потім Михайло розповів, що йому в справах треба терміново поїхати до Білорусії – хоче й там розвивати бізнес. Просить позичити йому авто. Я без вагань виписую доручення й віддаю ключі, – розповідає Дмитро. – У нас були такі відносини, що, певно, своїм найріднішим людям не довіряв так сильно, як йому. Навіть почав разом із дружиною ходити на його проповіді до церкви. Там він розповідав, як жити без гріха… Усім в общині представляв мене як друга й партнера.
Минув рік. Дмитро напозичався в своїх друзів, колег, родичів, кумів, знайомих хороших знайомих для Михайла майже 96 тисяч доларів. Дмитро не забирав навіть зароблені проценти з власних грошей і грошей знайомих, все вкладав у розвиток справи. Була повна довіра, спілкувалися сім’ями, разом їздили на відпочинок, за який платив Михайло.
– У мене була мрія: хотів купити нове авто. Якось поділився нею з Михайлом. І через деякий час товариш розповів, що знайшов для мене омріяне авто, навіть колір той же. Через три тижні воно буде в Україні. Грошей не було, тож вирішив продати свою автівку. Звісно, продаж доручив Михайлові, – пригадує Дмитро.
Сказав, що невдовзі життя зміниться на краще. Відтоді Михайла ніхто не бачив
Виручивши за машину дев’ять тисяч доларів, гроші Михайло лишив у себе. А як минуло три тижні, з новою машиною на кордоні раптом виникли якісь труднощі, треба було почекати. Минув іще місяць. Ні грошей, ні авто…
Раптом до Дмитра звернувся знайомий, який розповів, що Михайло винен йому 90 тисяч доларів і не повертає. Потім таких знайомих ставало все більше й більше. Напруження росло, грошей Михайло не повертав, так само й не платив відсотків. Пояснював, що раптом справи пішли кепсько, але хвилюватися не варто, адже він усе спродає і розрахується з боргами.
– У ці дні в нього після серйозної хвороби помирає мама. Всі розуміли, яке горе переживає людина, співчували й нічого не вимагали, мовляв, нехай оговтається від пережитого, а тоді будемо вирішувати справи, – говорить Дмитро. – Після похорону Михайло разом із дружиною приїхали до нас, підтримували, як могли, адже в такому горі друзі мають підставити плече…
А 1 листопада Михайло зателефонував Дмитрові й сказав, що невдовзі життя зміниться на краще. Після цього Михайла ніхто не бачив і не чув…
Історія друга – Олександр та Сергій
Залучаючи все більше і більше грошей, Дмитро розповів про нагоду заробітку своєму колезі – Олександру. Той – своєму братові Сергію. Чоловіки інвестували в «безпрограшну справу» по вісім тисяч доларів. І теж лишилися ні з чим. У листопаді вони гуртом подали заяву на шахрая до міліції, проте це нічого не дало.
З’ясувалося, що Михайло пропав безвісти. Напередодні його сестра також заявила до міліції: мовляв, брата не стало, зник і не виходить на зв\’язок. Як пояснили правоохоронці, проводити слідчі дії стосовно людини, якої немає, за законом не можна. Тож треба дочекатися, поки його знайдуть, а вже тоді розбиратися далі. Карну справу порушено за фактом шахрайства, але підозру в скоєнні злочину не оголосили. Тож чоловікам не лишилося нічого іншого, як почати власне розслідування.
– Він був чудовим актором і вмів входити в довіру. На своїх сторінках у соцмережах він писав лише, як заробити мільйон, – розповідає Олександр.
Чоловіки звернулися до релігійної організації, в якій Михайло був пастором, і з’ясувалося, що й там він напозичався у багатьох. Навіть умовляв пенсіонерів брати позику в банку.
– Та найдивовижніше те, що жоден із його побратимів-вірян не написав заяву до міліції. Більше того, його навіть не виключили з релігійної організації. Мовляв, перед тим як вдаватися до таких радикальних дій, потрібно поговорити з Михайлом, розпитати, що його штовхнуло до таких дій, – долучається до розмови Сергій. – І лише після відвертої розмови приймати рішення.
Одразу за Михайлом зникла і його дружина. У місті лишилися її мама та сестра, проте про зникнення доньки заяву до міліції не подавали.
– Натомість після зникнення Михайла було продано його частку квартири: він завбачно завірив у нотаріуса доручення на знайомого, який міг розпоряджатися його майном, – відзначає Олександр. – Потім у ході розслідування вдалося з’ясувати, що майже весь бізнес Михайла – мильна бульбашка. Йому нічого не належало – все було або орендовано, або належало іншим людям.
«Усі вірили Михайлові, як собі»
У цей час на Дмитра почали тиснути його знайомі: гроші чоловік позичив чималі, а от повертати було нічим. Дехто навіть написав на нього заяву до міліції, звинувачуючи в шахрайстві.
– Михайло часто знайомив мене зі своїми друзями, розповідав, де я працюю, показував заставні авто. А тоді (без мого відома) брав у них гроші: мовляв, треба внести завдаток, щоб гарантовано викупити машину. Люди погоджувалися на такі умови, платили гроші, десятки тисяч доларів, і навіть не брали розписки. Всі вірили Михайлові, як собі.
Дмитро розповідає, що змушений був продати квартиру, аби розрахуватися з банківськими боргами.
– Частина грошей – чотири тисячі доларів – пішла на розрахунок зі знайомими, – говорить Дмитро. – Перші чотири місяці після зникнення Михайла стали справжнісіньким пеклом: мені погрожували, відвернулися всі знайомі, від нервового напруження почалися дуже серйозні проблеми зі здоров’ям. Якби не підтримка дружини, мабуть, не витримав би.
Згадуючи все пережите, чоловіки дивуються, як могли так легко довіритися, віддавши власні гроші без жодних гарантій.
– І таких, як ми, було чимало. Розслідуючи справу і розшукуючи постраждалих, з’ясували, що Михайлові вдалося видурити більш як півмільйона доларів. Але, переконаний, що це далеко не остаточна сума, – каже Олександр. – Ця людина якимось дивом зуміла причарувати всіх: і довірливих пенсіонерів, і досвідчених бізнесменів, і людей із кількома вищими фінансовими освітами…
Олена Столяр
