Найпершим увічненням пам’яті Т.Г. Шевченка на його рідній землі – Черкащині – після смерті стало облаштування у 1861 році могили на вершині Чернечої гори поблизу Канева – у місці, яке відповідало шевченківському «Заповіту». В Успенському соборі міста про ієрей Гнат Мацкевич відслужив заупокійну літургію і виголосив надгробне слово.

Григорій Честахівський – давній товариш Шевченка й один із організаторів його поховання саме на Чернечій горі над Дніпром – після похорону залишився в Каневі, щоб насипати над прахом поета високу могилу. Канівчани й жителі навколишніх сіл два місяці пеленами, хустинами, торбинками й кошиками носили землю з ближніх урвищ-ярів на могилу Тараса, обкладали її камінням. Поступово над місцем поховання Шевченка виріс пагорб у кілька метрів заввишки.

На могилі встановили великий дубовий хрест. Однак він з часом підгнив і впав. Було вирішено на народні пожерт­ви встановити на могилі новий, вже чавунний хрест. У червні 1883 року Варфоломій Шевченко подав до канівської міської управи прохання: «Шануючи пам’ять покійного мого брата… я наважився поставити на могилі новий хрест, обгородивши могилу гратами, а поблизу неї збудувати хату для сторожа».
Та влада всіляко зволікала з дозволом. Одна з причин – через легенди про те, що Тарас живий, а в могилі нібито лежать свячені ножі, які чекають слушної години, щоб із ними селяни пішли на поміщиків. І навіть коли виготовлений хрест і металеву огорожу вже мали встановлювати на могилі, київський генерал-губернатор наклав на хрест арешт, бо на ньому була табличка зі словами Шевченка:

Свою Україну любіть;
Любіть її во время люте,
В останню, тяжкую минуту
За неї господа моліть.
І лише після того, як шевченківські рядки були вилучені, влітку 1884 року (через 23 роки після смерті поета) на Тарасовій горі було нарешті встановлено монументальний чавунний пам’ятник-хрест (проект академіка архітектури В. Сичугова). Тоді ж упорядкували могилу і за народні кошти збудували перший народний музей Кобзаря – «Тарасову світлицю».
Однією з перших спроб увічнити пам’ять Т.Г. Шевченка на його Батьківщині можна вважати позначення місця його батьківської хати в Керелівці, яку в другій половині ХІХ століття було переобладнано, і в ній жив племінник поета Прокіп Микитович Шевченко. Перед самою смертю (у 1909 році) він поставив там «пам’ятник» – вкопав млиновий камінь, а один із відвідувачів, петербурзький художник, написав на ньому пам’ятку олійною фарбою: «Тут була хата Т.Г. Шевченка». Територію садиби постійно доглядали родичі Кобзаря, відвідувачі. А 1939 року тут відкрили літературно-меморіальний музей.

Справжнім народним творцем монументальної шевченкіани нашого краю став уродженець села Попівки Звенигородського району Каленик Мефодійович Терещенко. За його проектом на Городищенському цукровому заводі відлили чавунне погруддя Т.Г. Шевченка, яке 1 липня 1923 року було встановлено на Чернечій горі в Каневі замість хреста.

До 125-річчя з дня народження Т.Г. Шевченка 18 червня 1939 року одночасно з відкриттям літературно-меморіального на могилі Кобзаря було відкрито бронзовий пам’ятник поету. Цікавою видається його історія. Конкурс на кращий пам’ятник Т.Г. Шевченку в Києві виграв ленінградський скульптор Матвій Манізер (архітектор Євген Левісон). Коли пам’ятник виготовили і призвели у сквер навпроти Київського університету, виявилося, що він замалий для того простору. Тоді було прийнято рішення встановити його в Каневі.

Робота з упорядкування шевченківських місць проводилася й в інших містах і районах. Зокрема, у Чигирині в 1954 році встановили погруддя Шевченка. Тоді ж біля Замкової гори був встановлений пам’ятний знак у вигляді чотиригранної піраміди з гербом УРСР і викарбуваним написом: «У місті Чигирині у 1843 і 1845 роках перебував великий український революціонер-демократ Тарас Григорович Шевченко». Поруч зі знаком встановлена скульптура сидячого Кобзаря, який грає на кобзі (архітектор – В. Бородай).
До 200-річчя від дня народження Т.Г. Шевченка монументальна шевченкіана Черкащини поповнюється новими пам’ятниками. Зокрема, напередодні Дня незалежності, у серпні 2013 року пам’ятники Кобзареві відкрито в селах Теклине Смілянського, Велика Севастьянівка Христинівського, Паланка Уманського районів. У 2013 році пам’ятники Шевченку відкрито також у селах Лозуватка та Матусів Шполянського району, Стеблів Корсунь-Шевченківського, на території Східно-Європейського університету в Черкасах. Сьогодні монументальна шевченкіана Черкащини включає 23 пам’ятники та 46 погрудь Великого Кобзаря, а також 23 пам’ятні знаки про перебування поета в різних куточках нашого краю.

Василь Мельниченко, голова обласної організації НСКУ, професор ЧНУ ім. Богдана Хмельницького