ну, что ж… и милосердие иногда стучится в их сердца… обыкновенные люди… в общем, напоминают прежних… квартирный вопрос только испортил их…
«Мастер и Маргарита»
Квартирне питання разом із питанням відсутності в паспорті штампа про одруження – це дві «гарпії», що мучать мене щоразу по приїзду додому. І якщо з незаміжжям ще можна знайти якісь відмовки типу роботи, кар’єри чи «ще не нагулялася», то з квартирою таке не пройде ніяк. Бо я уже 5 років як закінчила ВНЗ маю основну роботу та ще й різні підробітки й досі не маю власного житла, а із закордонних відряджень замість купи євро чи хоча би доларів щоразу привожу (о жах!) лише враження і досвід.
У такій ситуації я не одна. Тільки 56% українських родин мають власне житло, а серед 2,5 тис молодих сімей лише 33% забезпечені квартирами. За даними дослідження Державного інституту розвитку сім\’ї та молоді «Становище студентської молоді України», 62% опитаних вважають, що «надання житлових кредитів молоді» є тією програмою, яку й повинні реалізувати органи держуправління в першу чергу. Це при тому, що переважна більшість сучасної студентської молоді в Україні є неодруженими/незаміжніми – 91,9%.
Уся молодь, від 18 до 35 років, за даними того ж інституту, ще більш критично оцінює державну молодіжну політику в сфері забезпечення житлом: усього 7% «позитивно або скоріше позитивно», а 80% «негативно або скоріше негативно», при 14% «важко відповісти».
Для покращення житлової статистики не будують… а піднімають граничний «молодий» вік
З 1997 по 2007 рік півтора мільйони молодих сімей та одиноких молодих людей випали з черги на покращення житлових умов. Сталося так не через покращення ситуації, а через досягнення граничної межі молодості. І це при тому, що за ці роки було піднято вік з 28 до 35 років, найвищої межі в Європі. Зроблено це було, саме для того, щоб сприяти вирішенню житлових умов.
Однак за 10 років, з 1997-го, за даними уряду, держава змогла допомогти тільки 30 тисячам молодих сімей.
Останні опитування на замовлення держави проводилися в 2003 році. Тоді дані виявилися наступними:
– наймають квартиру 14% молодих сімей;
– проживають у своїх батьків чи бабусь і дідусів або ж у інших родичів 39%;
– кожна друга вважає свої житлові умови незадовільними;
– і лише 17% повністю вдоволені умовами проживання.
З того часу статистика лише погіршилася, адже тисячі людей втратили житло через війну на Донбасі й окупацію Криму, «молодіжних» кредитів видають по кілька на область у рік, а ринок нерухомості в 2015 році досяг дна й міцно там закріпився.
Нема житла – нема сексу
Відсутність власного житла неминуче впливає і на постійне зменшення кількості українців.
Понад 22% молодих пар відкладають народження дітей через житлові проблеми, ще 22% через нестачу грошей, що фактично є одним і тим самим.
У молодих сімей є два варіанти – життя з батьками або оренда квартири/будинку.
Тут варто сказати про те, що близько половини молодих пар, які живуть із батьками, переживають проблеми в статевому житті. Адже в абсолютній більшості випадків розміри жилої площі не дозволяють батькам і молодятам автономно.
Так, за даними соціологічного дослідження кампанії «Рейтинг», у віці 18-49 років тільки 54% пар займаються сексом. Дослідники з BabyCenter опитали 2000 респондентів і виявили, що 59% кохаються в присутності дитини, оскільки живуть у одній кімнаті, очікуючи, коли дитина засне. Це також стає причиною того, що молодята утримуються від зачаття дитини.
Це яскраво відображає і рівень народжуваності на Черкащині – одній із «старіючих» областей України. Рівень народжуваності в Черкаській області – один з найнижчих серед регіонів України (9,8‰ проти середньоукраїнського 10,8), нижчий він тільки у Сумській та Чернігівській областях – такі дані надає Головне управління статистики в Черкаській області. Поряд із цим Черкаська область має один з найвищих рівнів смертності в Україні (16,6‰ проти середньоукраїнського 14,7), більше тільки у Житомирській, Кіровоградській, Полтавській, Сумській та Чернігівській областях.
Молодіжні кредити – по три на область
Рятувальним «кругом» для молодих сімей мало б стати молодіжне житлове кредитування та… не так сталося, як гадалося. У 2014 році за пільговими кредитами було куплено 6 квартир: 3 в Черкасах, 2 в Золотоноші та 1 в Умані. У 2015 – планувалося 6, реально було профінансовано 3. У середньому сума кредиту становить близько 500 тис грн. Кредит розраховується залежно від складу сім\’ї: 21 квадратний метр на одну людину, плюс 20 квадратних метрів на сім\’ю. Мама однієї знайомої взяла такий кредит у доларах 10 років тому в 33-річному віці. За цей час, у зв’язку з інфляцією і стрибками долара вже виплатила дві вартості квартири й протягом найближчих 7-ми років виплачуватиме третю.
А якщо жити хочеться зараз? Не збирати по 100 гривень від зарплати, плануючи, що років через 50 якраз назбираєш потрібну суму (якщо звісно доживеш) і зможеш нарешті купити власне житло, бо які це люди «ходять по квартирах» (у сенсі знімають), хіба бомжі які?
Це вічна тема і батьків, у яких у моєму віці вже було двоє дітей і побудований колгоспом будинок навряд переконаєш. Тим більше не переконаєш бабусю, для якої будівництво будинку було справою її життя.
І навіть те, що тисячі жителів східної України, які вкладали кошти у житло, в один момент втратили свої активи (а ті, які не розбомбили тепер ні продати, ні обміняти) – теж не аргумент.
Тому я й не намагаюсь. І незважаючи на «внутрішніх гарпій» продовжую витрачати гроші на закордонні відрядження, курси, масаж і англійську. І все міцніше закріпляти свої позиції серед «бомжів», якими є майже половина українців…