Демобілізованого бійця, який живе на Тальнівщині, нагородили посмертно

Дата: 20-04-2016, 13:38

Демобілізованого бійця, який живе на Тальнівщині, нагородили посмертно
Щойно демобілізований Ігор Кучеренко із Білашок посмертно нагороджений пам’ятним нагрудним знаком «93-я Окрема Гвардійська механізована бригада». Про це «Нова Доба» дізналася із сайту viche.ck.ua.

Ігор пішов на війну, щоб помститися за товариша по Уманському агротехнічному коледжу – добровольця 34-го батальйону кіровоградської територіальної оборони, молодшого сержанта Олександра Чалапчія з міста Ульянівка, який 28 вересня 2014 року втратив обидві ноги.

До Тальнівського військкомату Ігор прийшов добровільно. Попросився, щоб направили у ДУК «Правий сектор», але в комісаріаті відмовили. Військову підготовку проходив у навчальному центрі «Десна». Звідти у складі 93-ї Окремої Гвардійської механізованої бригади і був направлений на Донбас. Спочатку його підрозділ кинули під Горлівку на підсилення 25-ї бригади. Потім передислокували у Авдіївську промзону. Звідти у Водяне, Опитне, шахту Бутівка. Зрештою, дослужував «на Пєсках», а якщо точніше – на «муравейніку». Загалом відслужив 14 місяців. Одинадцять з яких на «нульовій лінії» розмежування. Тобто, на самій передовій.

Весь цей час його підтримували рідні, учителі та учні Білашківської школи і тальнівська волонтерка Тетяна Моряк. Їх захисник України завжди згадуватиме добрим словом.

Демобілізованого бійця, який живе на Тальнівщині, нагородили посмертно
Учасник бойових дій Ігор Кучеренко демобілізований 31 березня 2016 року. Живе у Білашках разом із дружиною та трьома дітьми.

Про армію у вчорашнього бійця враження двояке.

– Армія убиває у людині патріотизм. Я знаю, що говорю, бо йшов добровільно. Мало кому з кадрових офіцерів можна довіряти. Дані про бійців здають ворогу. На сєпарських сайтах за мою голову виставлена нагорода. Де вони взяли інформацію про мене? Наш комбат якось сказав: «Я б вас сук розстріляв ще на Майдані, не було б цієї канєтєлі». За всю службу я його бачив разів десять і то «на базі», коли їздили по боєкомплект та продукти. Нє, якби частіше їздив, то більше бачив би, – сміється Ігор Кравченко.

– Як мене нагородили посмертно – не знаю. Сам в шоці. Коли я почав шуміти, командування хотіло переписати посвідчення, та я не віддав. Сказав, що цього так не залишу. Винні у службовій недбалості мають бути покарані. Але що тут дивуватися, капітан Андрій Ткаченко так до кінця моєї служби й не поняв, що «Квіточка» – це мій позивний, а не прізвище. У документах писав: «видати сержанту Квіточці…».

Під час служби матері Ігоря кілька разів дзвонили невідомі. Вимагали грошей.

– Ваш син у полоні. Ось послухайте його голос.

За кілька секунд у трубці чулося розпачливе:

– Мамо, врятуй, пошли цим людям гроші.

Мати бійця жодного разу не повірила. Одного разу для певності подзвонила Ігорю.

– Я у своїх, живий-здоровий, нічого зі мною не сталося. Цим аферистам не вір.

Зате про побратимів із передової у хлопця найкращі спогади. Молодого замкомвзвода Ігоря Кравченка поважали і молоді, і ті кому за 50. Ніхто не ображався. І сьогодні дзвонять. Не лише із дев’яносто третьої, а і з добровольчих батальйонів. Тобто ті, з ким воював пліч-о-пліч.

Ігор каже, що беріг підлеглих, але на війні без втрат не буває. Згадав і про загиблих, і про поранену 25-річну медсестру Ірину Іванюш з позивним «Лютик». Дівчина підірвалася на міні біля Донецька під час виконання бойового завдання. Їй відірвало обидві ноги, осколок пройшов скрізь око. Та бажання жити перемогло.

Ігор теж має декілька поранень, які ніде у документах не зафіксовані, бо «отримані через порушення техніки безпеки». Тобто, був без «броніка». Та він ні про що не шкодує. Обіцяє наступного разу якщо й повернеться на війну, то вже тільки у складі добровольчого батальйону. Там мотиваціє зрозуміла – цілковите звільнення України від окупантів.

Олег ШАТАЙЛО

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода