Пишаюся черкащанами. Адже в сонячний весняний та ще й вихідний день книжковий супермаркет «Буквиця» був повний-повнісінький охочих зустрітися з одним із найвідоміших українських письменників сучасності Василем Шклярем.
Людей було дійсно багато, чоловіки й жінки, студенти, зрілі люди й пенсіонери. Більшості відвідувачів заходу не вистачило стільців, але жоден не пішов. Родзинкою зустрічі стало спілкування із справжнісінькими героями останньої книги Шкляра «Чорне сонце» азовцем Сашком «Художником» і волонтером Андрієм Штепою. Цікаво, що за словами автора, це перший твір, де не змінено жодного імені й жодного позивного. І бурхливі події на Сході, що розгортаються у романі, теж справжні справжнісінькі – це війна очима бійців полку «Азов».
Чому «Чорне сонце»? Василь Шкляр розповів легенду, згідно з якою наприкінці третього тисячоліття до Різдва Христового, коли насувалися зловісні часи, волхви-укри постановили відкрити для свого племені таємницю сакрального знаку Чорне сонце. Саме цей магічний символ був здатний дати людям нове джерело енергії, аби вони вистояли в годину найтяжчих випробувань. Цей знак забезпечував тісний зв’язок із предками, а отже, давав людям особливу силу та витривалість. «І горе було тому, хто не чув голосу прабатьків, голосу рідної крові. Чорне сонце спалювало йому душу», – пише Василь Шкляр. Отже, саме Чорне сонце стало символом полку «Азов». Тож новий роман – це оповідь про справжніх воїнів-азовців, що стали на захист Сходу України.
Не обійшлося і без міні-скандалу. Прямо серед заходу перед гостями з’явилася красива епатажна юна пані. Вона була з довгим волоссям і в мазепинці, що виглядало досить ефектно. За спиною дівчина мала великий рюкзак з патріотичними стрічками, отже, складалося враження ніби вона зайшла в «Буквицю» випадково. Дівчина впевнено вийшла на середину приміщення, привіталася з гостями заходу, сказала, що дуже поважає Василя Шкляра й попросила його вплинути на керівництво книгарні щодо асортименту літератури, яку вони продають. Потім дістала книгу «7 побед Берии. Во славу СССР!» і кинула її на підлогу, голосно обурюючись, як такий непотріб на російській мові під час війни може знаходитися на полицях наших книгарень. Вона казала, що є істориком, знається на таких речах, і впевнена, що це не припустимо. Шкляр нічого не відповів, і це зрозуміло, він – у гостях. Черкащани були трохи шоковані. Одні казали, що ми маємо знати ворога в обличчя, інші – що це історія. У принципі ніхто юну патріотку не підтримав, лише кілька оплесків, коли вона виходила. І все.
А ще на зустріч з письменником і азовцями завітало наше черкаське козацтво. Представник козаків вручив свої козацькі нагороди Сашкові «Художнику» і волонтеру Андрію Штепі. Шкляра не нагородили, пояснили, що напередодні він від нагород відмовився. Ну якось так. І знаєте, що мені кинулося в очі – тільки наше черкаське козацтво на зустрічі було екіпіроване в камуфляж. Тобто азовці – в гражданці, а козаки, що війну тільки по телевізору бачили – в камуфляжі і з зірками на погонах. Такі от захисники вітчизни. Їхній камуфльований представник захоплено розповідав про патріотичну роботу в школах і волонтерські досягнення черкаського козацтва, які було відмічено за підсумком минулого року на всеукраїнському рівні, ніби на звітно-виборних зборах. Як на мене, чоловіки в камуфляжі, що під час війни ходять по школах та різноманітних заходах і розповідають про любов до України, тоді як самі на війні не були, це якось не коректно. М’яко кажучи некоректно. Це моя особиста точка зору.
Ну й про хороше. Наприкінці Василь Шкляр розповів, що планується екранізація «Чорного сонця». Причому герої книги будуть грати самі себе. Таке ще ніхто не робив. Ідея цікавезна.
І нарешті зізнаюся, я не читала «Чорне сонце». Дуже давно планувала, але все якось не виходило. Так ось, виправляюся, адже вже домовилася з подругою Наталкою про книгу, тому що купити в «Буквиці» не вдалося – усі примірники були розкуплено під час автограф-сесії. Тож знову пишаюся черкащанами! Читаймо!
