Одним з основних трендів цьогорічного 9-го травня стали «Фейсбук»-суперечки про те, справжні ветерани на мітингах чи «ряжені». Частково через це відбулася бійка посеред свята на Соборній площі Черкас, де доволі браві як на 89-річних, визволителі несли червоний прапор з комуністичною символікою. Представники партії «Свобода» емоційно кричали про те, що ці люди учасниками Другої Світової бути аж ніяк не можуть, оскільки народилися уже після неї. У численних коментарях і дописах також неодноразово згадувалося про те, що ті, хто дійсно воював, на паради не ходили й про перемогу не кричали. Але час усе більше й більше віддаляє нас від подій Другої Світової з мільйонами мобілізованих і усіма оголошеною і усіма визнаною війною. І мало хто задумується, що скоро Україну накриє хвиля «липових» АТОвців. І я зараз говорю не про тих, хто їздив у відрядження на кілька днів, бо вони хоча б формально мають документи. Я про героїв з бойовими шрамами невійськового походження і захоплюючими історіями, вартими екранізації. У цьому зв’язку згадалася цілком реальна життєва історія.
«Оля познайомилася з Сергієм випадково. Через інтернет-переписку. Сайтам знайомств не дуже довіряла, зайшла радше для розваги, але співбесідник виявився цікавим, сипав жартами і компліментами. Слово за слово – вирішили зустрітися. Вона взяла з собою подругу, щоб «не тушуватися» перед незнайомцем. Його попросила взяти друга. Він прийшов. Правда, без друга, зате з квітами. Знову робив компліменти, розповідав анекдоти. Дівчата пили вино, а їхній співрозмовник – мінеральну воду.
– Чого не п’єш? Закодувався? – жартувала Оля.
– Слова «ром» і «смерть» для нас тепер звучать однаково, – віджартовувався фразою з «Острова скарбів» Сергій.
Під час їхньої другої зустрічі він був більш відвертий. Сказав, що служив добровольцем в АТО. Зовсім недовго, всього кілька місяців. Був поранений під Іловайськом, на згадку про що має численні шрами та проблеми зі здоров’ям. Тепер йому зовсім не можна пити й треба дотримуватися суворої дієти. Дві радості лишилося в житті – сигарети і жінки. «Найдорожче», на щастя, снаряд не зачепив.
Вона хотіла розпитати детальніше, але Сергій зобразив на обличчі невимовну душевну муку:
– Для чого воно тобі? Ці нутрощі на землі… Тобі буде неприємно слухати, мені буде неприємно згадувати…
Оля згадала про посттравматичний синдром і змінила тему. Тоді йшов лише перший рік війни на сході, про проблеми армії і «негероїчні» сторінки війни мало хто говорив. АТОвці (а особливо добровольці) всі були в ореолі самопожертви. Чого вона, справді, до людини причепилася?
Але потім Сергій розповідав. Багато й душевно: про ворожі засідки, про якогось хлопця, що витягнув його з-під обстрілу, а потім пропав безвісти, про те, як під час однієї з операцій повірив у Бога, бо дивом врятувався, про те, що не підтримував Майдан (адже ні одна революція ні до чого хорошого не приводила), але пішов добровольцем, бо це його країна і лише йому вирішувати, як тут жити. А ще казав, що йому часто снилося, що йде в атаку. Але відколи познайомився з Олею, такі сни майже припинилися.
Вона пишалася, що так позитивно впливає на «фронтовика», але через деякий час почала непокоїтися, бо поводився «вояка» якось дивно: колишнім «бойовим побратимам» не дзвонив, фотографій «військового періоду» свого життя не показував, на всі умовляння піти оформити документи для отримання посвідчення учасника АТО стверджував, що зараз не час.
А потім виявилося, що світ тісний, бо його однокурсник зустрічався з подругою її подруги, і був дуже здивований, дізнавшись про героїзм Сергія в АТО. Бо в АТО, як виявилося, Сергій не був, а численні шрами отримав внаслідок операції. Остання ж сталася з ним через величезну пристрасть до алкоголю у студентські роки.
Мабуть, зайве говорити, що за дивним збігом обставин разом із вірою в чоловіків у Олі зникла також N-на сума грошей. Досвід – жорстокий учитель і дорого бере за свої уроки.
Імена героїв публікації змінені з етичних міркувань
