10 травня
18.45
Ми з донькою швидким кроком йдемо через залізничний міст, поглядаючи на довжелезний потяг Черкаси-Львів. Прикидаємо сміючись, де на цей раз у нього голова, а де хвіст, куди прийдеться бігти, адже вагон аж 14-й. Поряд з нами з’являється дівчина з рюкзаком, поглядає на валізу в доньчиних руках і стурбовано так питає:
– Ви чули, здається вокзал заміновано?
– Та ви що? – сміюся я. – Маячня якась. Не може бути.
Я чомусь забула в ту мить, що зараз може бути все. Дівчина мені нічого не відповіла, посміхнулася. Ми всі разом підходимо до сходів, що ведуть вниз до вокзалу, а нас уже зустрічають хлопці-поліцейські й чемненько ведуть геть від колії. Переводять аж через дорогу, де вже стоїть чималенький натовп.
– Що сталося? – питаємо.
– Повідомлення про замінування вокзалу, тож у цілях вашої безпеки маєте почекати ось тут, – мовить чемний поліцейський, показуючи в бік натовпу.
Люди, що зібралися, перемовляються. Одна жіночка обурюється, адже не встигає на дизель, який уже перевірили сапери й відпустили. Тепер вона не встигне на поїзд, що відходить із станції Шевченко.
– А хто мені гроші за квитки поверне, – обурювалася вона.
Поліцейський чемно відповідає, що не пустить її в приміщення вокзалу, адже це небезпечно для її життя, а життя дорожче за квитки. Жінка продовжувала кіпішувати, люди поруч почали дратуватися, адже зрозуміло, що поліцейський у цій ситуації правий. Майже всі, що тут зібралися, мають їхати Львівським, отже, і самі не знають чим це все закінчиться і чи поїдуть вони сьогодні, чи ні. А потяг Черкаси-Львів йде раз на чотири дні, отже, теж халепа виходить. Студенти з рюкзаками й валізками на коліщатах сприймали це все як пригоду. Вони жартували, фотографували й дзвонили друзям. Люди трохи старші стояли напружено, хтось телефонував рідним, що може затриматись, хтось розпитував у поліцейських, чи йтиме сьогодні потяг на Львів і що робити з білетами. Але ніхто нічого не знав.

19.18
На дорозі утворилася пробка з машин, які теж не пропускали в сторону вокзалу. А людей нарешті запросили до воріт, що ведуть до колії. Чемний чоловік чи то з поліції, чи з СБУ попросив уваги й повідомив, що зараз усі валізи будуть перевірятися навченою собакою на наявність зброї і вибухівки, потяг буде затриманий поки не сядуть усі пасажири, а проводжаючі до колії не пропускаються. Тож проводжаючі відійшли вбік, і перевірка почалася. Люди дивувалися, як собака може внюхати вибухівку. Студенти, включаючи мою доню, переймалися, аби пес не цапнув смаколики, що поклала мама. Чулося:

– У мене ж там ковбасааа.
– А у мене котлееети. Пахнуть – капець…
Усім дійсно було цікаво як реагуватиме собака на ковбасу й котлети. Але то було диво – він ніяк не реагував. Тобто абсолютно. Пес просто робив свою справу, він тикався носом в кожну валізу й тільки-но розумів, що того, чого він шукає немає, переходив до іншої. Хлопець-сапер гладив його і давав з кишені якусь собачу смакоту. Усі були в захваті від чотирилапого розумахи й навіть почали посміхатися.

19.25
Скоро натовп розсмоктався, і коли всі пасажири зайняли свої місця потяг рушив.
На душі було сумно й тривожно. Але знаєте, вразили силові структури й залізниця, які працювали оперативно і злагоджено. Ну принаймні склалося таке враження. І ще вразили люди, які не панікували, а просто виконували все, що їм кажуть представники силових структур. Невже змінюємося?

PS: До речі інформація про замінування вокзалу не підтвердилася.