Володимир Ручко – професійний медик, відповідальний керівник та люблячий сім’янин. Відпрацювавши понад 40 років у сфері медицини, зокрема, на посаді головного лікаря Першої міської лікарні в Черкасах, Володимир Іванович переконався: головне в його справі – не високі звання і великий заробіток; найважливіше – хороша лікарська репутація та здоров’я пацієнта.
Володимир Іванович обрав професію за прикладом своєї мами – вона була фронтовим лікарем. Початок її кар’єри медика збігся з початком війни. Згодом її юний син, натхнений маминою загартованою самовідданістю роботі, теж обрав професію лікаря. У 1967 році Володимир Іванович закінчив Київський медичний інститут.
По закінченню навчання був направлений на посаду отоларинголога в Шполянську центральну районну лікарню. Через деякий час переїхав до Черкас, де працював на тій же посаді в медико-санітарній частині ВАТ «Азот». Дружина Володимира Івановича тоді доглядала двох малих синів, тож йому довелося підробляти, щоб забезпечити рідних.
– Мабуть, немає такого закладу, де б я не підробляв на півставки, – жартує зараз Володимир Іванович. – Це і поліклініка «ЧШК», поліклініка «ЗХВ», дитяча поліклініка, Перша міська поліклініка, лікувально-санітарне управління.
Згодом відданий роботі Володимир Іванович отримав підвищення: його призначили на посаду головного лікаря на хімічному комбінаті. А невдовзі змінив і місце роботи: став заступником головного лікаря з поліклінічної роботи Черкаської міської лікарні №1. Тоді саме зводили новий корпус, де й почав працювати Володимир Ручко.
Незабаром Володимира Івановича призначили головним лікарем Першої міської лікарні. Під його наставництвом працювали відомі в області професіонали. За його керівництва єдиний медичний заклад в області, який має власний герб, прапор і печатку, відзначив у 2005 році своє 200-річчя.
За більше ніж 40 років роботи Володимир Іванович не заробив великих статків. Сам так жив, і підлеглих наставляв: працювати не заради прибутку, а щоб пацієнтів вилікувати. Порядність і людяність, на думку Володимира Івановича, мають бути головними рисами медичного працівника.
– Білий халат має завжди лишатися білим, чистим. Це найголовніше. Друге – це професіоналізм. Не в тому професіоналізм, щоб виписувати щодня рецепти на тисячі й сотні тисяч гривень, а в тому, щоб після розмови з лікарем хворому стало легше, – розповідає Володимир Ручко.
У 1998 році Президент України присвоїв Володимирові Ручко почесне звання «Заслужений лікар України» – за професіоналізм, високі здобутки в галузі та впровадження нових методів. Та не званнями і не керівними посадами найбільше пишається у своєму житті Володимир Ручко. Його найбільша втіха – діти й онуки.
Володимир Іванович має двох синів – обидва полковники, служать. Чоловіки збудували міцні, надійні сім’ї. Обоє мають по двоє дітей. Тож у Володимира Івановича троє онучок і один онук. Хлопчика назвали на честь свого прадіда – Іваном. Родина – сенс життя і головна радість для заслуженого лікаря України Володимира Ручка.
Олеся Безпалова
