Свято називалося Велесичі або Кудес. Наші предки вірили, що домовики – діти бога Велеса, тому їх і називали велесичами. Цього дня обов\’язково прибирали в хаті, вичісували і пригощали чимось смачним худобу та домашніх тварин. Особлива увага була до котів, оскільки вважалося, що ці тварини єдині мають здатність бачити домовика і спілкуватися з ним, розповідаючи, добре чи погано ставляться до тваринки господарі.

Самому домовику теж потрібно було піднести частування. Для цього за піччю залишали горщик каші, який обкладали гарячим вугіллям, щоб страва залишалася теплою і смачною до півночі, коли велесич вийде вечеряти. Хто ж хотів помиритися з духом домашнього затишку, на ніч на край лави чи стільця клав смачну солодку випічку: печиво чи пряники. А ще вдень запрошували до себе музик, щоб ті грали веселі мелодії, які особливо до вподоби домовику. Миритися доводилося тим, хто недбало вів господарство, не піклувався про домашніх тварин і підтримання чистоти і порядку в домі.