Художня література має у своєму доробку чимало жанрів, якими завжди користуються письменники. Але вони не часто згадують про листи як про окремий епістолярний жанр. А втім поряд з красним письменством багато хто має у особистих приватних архівах листи минулих років. Читання їх вимагає часу і відповідного настрою. Проте саме листи спроможні відкрити ті обставини і умови минулого життя, повз які здебільшого проходять історики, аналізуючи й узагальнюючи події давнішого часу.
На мою долю випало прочитати різні листи. Свого часу я зібрав останні листи з фронту полеглих у боях українців – вояків Другої світової війни. У архіві КГБ читав останні листи засуджених до страти українців. Усім листам була притаманна турбота про долі близьких, які залишаються на землі. Листи були сповнені настанов і порад, жалю за помилки і образи. Давид Овсієнко писав з фронту дружині Василині в село Михайлівку на Черкащині: «Коли вижнеш жито, то зробиш тік там же, на житниці, і може наймеш якогось старичка, щоб змолотив і вишив околот на повіточку». Василь Нестеренко писав дружині: «Як згадаю, як ми з тобою на березі завжди поливали капусту, і як я ловив рибу, і як ми молотили. Знаєш, як я тебе ціпом торкнув. Я б зараз у те місце тисячу разів поцілував би».

Особисті листи мають таку ж цінність як усна історія, записана з уст безпосередніх свідків. Лише усна історія записується згодом, а листи пишуться безпосередньо серед життя. Щоправда, у СРСР не все можна було писати. Листи могли стати підставою для репресій. І люди це пам’ятали. Усе ж прочитані тепер листи дозволяють відкрити маловідому картину життя в СРСР, уявити це життя, зробити висновки.
Коли закінчилася Друга світова війна, люди в Україні про своє життя майже не писали. По-перше, писати можна було своїм рідним до війська, бо після війни українців додому з армії відразу не відпустили: Сталін розпочав підготування до війни проти США і західного світу. На початок 1948 року у війську залишалися 2 млн 874 тис осіб. По-друге, можна було писати до ув’язнених і виселених на північ і схід СРСР. Але в обох випадках правду про своє життя не напишеш. У моєму сімейному архіві збереглося листування моєї дружини Олександри (Шури або Лесі) і її сестри Галини з їхньою мамою Олександрою Добровольською в роки навчання дівчат у Ленінградському гідрометеорологічному інституті. Вони писали про різні обставини свого життя у повоєнні роки й саме те, що ці обставини були однаковими для дуже багатьох людей, надають листам особливої виразності.

З війни з Німеччиною СРСР вийшов повним переможцем. Так, війна завдала великих збитків Україні. Загинули або стали інвалідами мільйони людей, були спалені міста і села. І західний світ, зокрема США, які щедро допомагали СРСР як союзникові, були готові й по війні продовжити допомогу у відбудові життя. ООН запропонувaла величезну допомoгу. Але Сталін не дозволив представникам ООН приїздити до СРСР і допомога не надійшла. Можливо, Сталін мав рацію, зважаючи на величезну здобич, отриману від переможених держав. Від них було вивезeно усі запаси золота і станом на 1 квітня 1948 року у резерві СРСР було 1,414 тонн золота, 2,434 тонни срібла, багато платини, брильянтів, коштовного каміння. Лише за роки війни СРСР збагатився на 742 тонни золота, видобутого переважно політичними каторжниками.
З східної Німеччини було вивезено 400 тисяч вагонів обладнання, електромоторів, верстатів. Вивозили заводи, худобу, зерно, жири, цукор, спирт. У населення було відібрано 60 тисяч роялів, 190 тисяч килимів, величезну кількість меблів, радіоприймачів, кімнатних годинників, одягу і взуття. Лише колекційного вина вивезли 186 вагонів. До 1954 року було вивезено різного майна на 15.8 млрд дол. Західні переможці припинили подібне вивезення з своїх зон окупації у 1946 році й вивезли у 4 рази менше.

Здавалося б, що здобуте багатство значно поліпшить життя народу-переможця. Але цього не сталося, тому що понад 90 відс. капіталовкладень того часу йшли на озброєння. У 1953 році СРСР мав понад 59 тисяч нових бойових літаків, понад три тисячі ракет. Величезні фонди йшли на створення ядерної зброї, бойових кораблів-велетнів, утримання війська, на підкуп «п’ятої колони» в європейських державах.
На своїй землі житла для людей не будували, споживчих товарів не виробляли. Повсякденне життя було нелегким і вимагало зусиль, щоб пристосуватися до повоєнних умов і вижити. Усе це постає з листів, збережених невеликою пачкою у домашньому архіві.

До початку війни з німцями родина військового авіатора Миколи Добровольського – дружина і три дочки – жила у Києві. Батько потрапив 1941 року в київське оточення, партизанив у німецькому запіллі і після відходу німців опинився у спецтаборі НКВД Мандрикіне на Донбасі, де тривало фільтрування осіб командного складу, що побували на окупованій території. На багатьох чекали сибірські табори. Микола Добровольський перейшов «чистку» і мав повернутися до війська. Але в цей час Червона армія вийшла на рубежі Східньої Прусії і зустріла шалений опір. Лаврентій Берія запропонував Сталінові кинути на передову лінію «штрафні батальйони» вояків, що перебували у фільтраційних таборах НКВД. Сталін погодився, але звелів назвати ці офіцерські батальйони не карними, а «штурмовими».
Батальйон, до якого потрапив Микола Добровольський, у повному складі поліг у першому бою на березі ріки Німан, Литві, в липні 1944 року.

Наймолодша дочка померла під час евакуацїі родини з Києва на схід. Коли фронт відійшов, повернулися до зруйнованого Києва, де житла вже не було, то оселилися в Черкасах, біля рафінадного заводу, на якому до військової служби працював батько. Жили у старій заводській хаті барачного типу без водогону та каналізації. Першою поїхала на навчання до Ленінграду Олександра. У листі вона згадує Шурика – юнака, якого покохала у шкільні роки:

2.YІІ. 48 р.
Здрастуй, Мамочка! Нарешті я отримала від тебе листа і від Шурика теж отримала сьогодні. І це усе в такий хороший день: сьогодні ми почали складати іспити. Писали твір з російської літератури. Теми нам дали усі чотири дуже легкі. Я, наприклад, написала б будь-яку. Але вибрала ту, яку писала серед року в школі: «Мій улюблений герой в радянській літературі». Оцінки будуть відомі 12 липня, бо нас писали 75 осіб. Цього року в наш інститут повинні прийняти 150 метеорологів, гідрологів і океанологів. Заяв надійшло 200. Тобто 50 осіб – зайві і повинні відсіятися. Але можеш бути певна, що я в це число не потраплю, Дуже приємно відчувати, що ми хоч з Черкас, але не слабкіші навіть від ленінградців. Про це я можу судити з консультацій. Особливо з математики. Вони, ленінградці, навіть не чули про деякі способи вирішення задач, які ми з Варею знаємо. Так що ти навіть не хвилюйся. В інших інститутах тисячі студентів відсіюються. У Наці в педіатричному три особи на місце. Я вже можу сказати тобі, що в день можна витратити не більше 10 рублів. Звісно, харчування при цьому повинно бути дуже скромне. Я, наприклад, тепер, під час іспитів харчуюся так. Купую маргарин. Це замість масла. Він дуже смачний і недорогий – 30 рублів за кг. Масло 60-70 рублів. Маргарин вживають не тільки «бідні» студенти, але й майже усі ленінградці. Купую цукор по 13 руб. 50 коп за кг. За ним, правда, треба постояти в черзі, але мені чергу займає завжди Аніна тьотя. Сьогодні випадково два рази обернулася в черзі і маю 1 кг цукру. Буде мені на іспити. Один раз на день їм в їдальні. На 3 рублі можна достатньо пообідати навіть з хлібом. Вранці і увечері гріються плита і титан. Варити, звісно, краще і вигідніше, але тільки не тепер. Після іспитів купую каструльку за 10 руб. І буду сама варити. Так, наприклад, макарони сірі 8 руб кг. А мені їх вистачить надовго. Це усе справи майбутнього. А тепер беру ще тюльку по 3 руб. кг і т.д. Стипендія у нас 220 руб. На руки даватимуть менше, бо вирахують за гуртожиток і позику. Кажуть, 180-190 рублів. От в загальному ніби усе. Головне, не хвилюйся і не слухай ніяких дурнів про Ленінград. Мені тут хороше і я ніколи не пожалію, що поїхала вчитися саме до Ленінграду. Це не тільки моя думка, а й інших дівчат. За три сотні в місяць якось прохарчуюся. Поправлятися буду вдома наступного року. А ти усе ж приїдь до мене. Тільки до Жовтня, тому що тепер їде дуже багато студентів. Закінчую, напишу, як тільки складу хімію. Коли б ти знала, які тут хороші професори! Тільки б учився, умови створені добрі. До побачення! Цілую. Шура.
Ледь не забула. По-перше, вишли до Києва телеграму і дізнайся про Галку. Дістань мені, де хочеш, адресу дяді Петі. Я його спробую розшукати. Врахуй, що скоро до Ленінграду приїде Надя. Якщо хочеш, передай що-небудь. Тут у нас одній дівчинці мама передала три коржички, три яблучка і три цукерки. Ми так усі посміялися. Але й то гроші. Скажи Галі, хай пише, присилатиму марки.

Черги, позика… Ленінград недавно пережив трагедію блокади, яка забрала сотні тисяч людей. Тому тут можна було купити цукор і навіть пообідати з хлібом. Але треба зайняти чергу ще з ночі, до відкриття крамниці. І віддати частину стипендії на позику державі, котра позичених грошей вже не поверне. У зв\’язку з мілітаристськими настроями Сталіна його оточення завантажило народне господарство багатомільярдним замовленням на розробку ядерної та іншої зброї, результатом чого стало випробування в 1949 році атомної бомби. Внаслідок цього усе менше і менше фондів спрямовувалося на будівництво житла і виробництво товарів народного попиту.
До цього додалася сильна посуха 1946 року. Була й чергова державна позика оборони, на яку гроші автоматично відраховувалися від платні чи стипендії. Скасування карток на харчі 1947 року і обмін старих грошей на нові суттєво не вплинули на підвищення добробуту населення. На практиці грошова реформа призвела лише до вилучення наявних у громадян грошей.

Олександра зростала в позитивних настроях, чекала на краще життя, коли вона (це з щоденника шкільного часу) сидітиме «у добре обставленій квартирі з відкритими дверима, які виходять на балкон, з якого можна бачити море електричних вогнів». А поки що (теж з щоденника): «Сьогодні я стала на рік старшою – мені виповнилося 17 років. Хотіла сфотографуватися, але привезли торф для школи (вагони стояли біля нашої хати) і треба було розвантажувати. Я дуже втомилася, але враження було гарне. Сьогодні писала твір на вільну тему. Було дано три теми: «Порівняльна характеристика образів Петра «Наталка Полтавка» Котляревського і Назара «Назар Стодоля» Шевченка». «Художні особливості балади «Причинна» Т. Шевченка» і «Наш народ за Сталіним іде». Цю останню я й писала».

24.07.48 року
…Тепер я намагаюся витрачати не більше 10 рублів на день. Ось недавно дістала півкіла цукру. Дружина Аніного дяді дуже і дуже хороша жінка, зайняла мені чергу, я прийшла до відкриття магазину і отримала. Білого хліба ще не пробувала, боюсь, що мені не вистачить грошей до стипендії. Якщо ти хочеш, то можеш приїхати сюди. Дозволяють зупинятися у нас в гуртожитку. Навіть можна спати в нашій кімнаті, і прописатися теж, але я маю написати заяву нашому коменданту для прописки. Так що якщо коли-небудь будеш їхати, обов’язково випишись. Я коли їхатиму привезу тобі рибки. У тебе, мабуть, немає грошей на хліб. Чи дозріла картопля? Ти знаєш, я за тебе переживаю. Я ж залишила тебе без грошей.

Прописка… Обов’язкова реєстрація за місцем перебування була впроваджена у 1932 році і стала функцією НКВД, якому доручили «облік населення міст, робітничих селищ і новобудов з метою їх розвантаження від осіб, які не займалися суспільно-корисною працею, а також очищення від куркульських, кримінальних і антигромадських елементів з метою зміцнення диктатури пролетаріяту». На прописку треба було отримати дозвіл. Селянам не видавали пашпортів, необхідних для прописки. Людям шляхетного походження і підприємцям пашпорти теж не видавали і їх виселяли з міст. Для багатьох пашпорт і прописка стали перепоною для життя: щоб дістати працю, треба було мати прописку, а щоб дістати прописку, треба було мати працю.
Мама відповіла:
Здрастуй, Шурочка! Не хотіла я раніше тобі писати, доки не отримала твого листа. Ти не хвилюйся за нас, невже ти думаєш, що ми голодуємо? Тоді ти погано знаєш твою маму. Ми не тільки не голодуємо, а я навіть з цієї получки купила Галі чоботи, а то у нас така вода довкола, до сіней ледве дістанешся. Ціле озеро. Ти, звичайно, гроші отримала, не чекаючи. А я пішла 7 числа і отримала й відразу ж тобі вислала 150 рублів. Ну, звісно, роздала борги і для Машки дрібної картоплі купила, за радіо заплатила. Отже, похазяйнувала. Можна сказати, залишилися майже без грошей, але я не переживаю. Вчора вже перша качечка знесла перше яєчко, а сьогодні курочка, і я думаю, що тепер тепло, качки почнуть нестися, а сало є, купимо лише хліба і не помремо, не хвилюйся. Наталі тепер немає, пішла за харчами додому, а почалася відлига і на Дніпрі поверх криги стоїть вода і вкрай небезпечно переходити, та що сидітиме довго вдома, тому що тепер ні човном, ні пішки не перебратися через Дніпро. Шура, коли ми йшли зі станції, як тебе проводжали, то зайшли до нашої Лідочки, у неї болять груди і тьотя Наталя заборонила Лідочці годувати грудьми дитину, а воно манюсеньке кричить і ротиком водить, і в цей час прийшов Петро і каже, що йому малої не шкода, бо він міг би багато на світ пустити таких. А тьотя Наталя потішає Лідочку, що як помре, то не біда, ти себе бережи. Я ледве утрималася, щоб не полаяти їх, що вони так до Лідочки ставляться. Тьотя Галя, що живе у дворі, народила, вірніше, їй насилу народили мертву дівчинку шість кілограмів з половиною. Галя дуже хвора. У вас в 5-ій школі померла від чаду вчителька Ксенія Іванівна, яка на випускному вечорі подавала частування з мамою Долі. Випровадила вночі свою дочку на практику, а сама лягла спати й зачинила грубу, і коли не дочекалися її в школі на уроки, прийшли, а вона вже була мертва. Хоронила уся школа. Від кожного класу були вінки.
Шура, тепер я тебе не зрозуміла, ти пишеш, що дівчата приїхали і почали розповідати, як їх мами відгодовували, а ти ні. Невже тобі нічого було розповісти, невже ми погано тебе пригощали? Мені видалося, що дівчата розповідали, а ти – ні. Чи я не так зрозуміла? Напиши, чи не зіпсувалося в дорозі щось з харчів, які я тобі приготувала? Чекай, як назбираю яєчок, то вишлю, тому що тепер є лише одне качине яєчко. Будь здорова. Коли виходиш на вулицю, пригадуй мене і не гни спину. Мама.

Поволі голод 1946-1947 років відходив у минуле. Причому, на відміну від попереднього, цей Голодомор особливо дошкульним виявився у містах, де взимку масово вмирали ті, хто не мав права на хлібні картки. Тієї зими померла моя бабуся Яніна, яка усе їстівне, що могла здобути, віддавала мені. Мою маму ув’язнили на 10 років, її старша сестра Галина померла і ми залишилися у трагічному становищі. Бабусині дочки рятували єврейських дітей в роки німецької влади, то тепер одна з вдячних сімей пустила нас жити в сінях, де суворої сніжної зими відійшла у засвіти бабуся Яніна.
Київський історик Кирило Горбуров писав у «Свободі», що 1947 року в Українській РСР померли з голоду в містах 50.6 тис. дітей віком до чотирьох років, в селах – 81.5 тис. За перше півріччя 1947 року в Україні було офіційно зареєстровано 130 випадків людоїдства і 189 випадків трупоїдства. На той час я був в дитячому будинку і нам забороняли самітньо виходити до міста, бо злочинці крали дітей на м’ясо.
Але українці – підприємливі. Щоб вижити і допомогти дочці Лесина мама у дворі робітничого селища завела качок, курей і порося, а також прийняла на квартиру дівчат з села, які, мабуть, вчилися у місті, бо рафінадний завод, до якого належало селище, ще не працював по війні. У 1941 році його обладнання вивезли до Росії і там змонтували у приволзькому містечку, де завод досі працює на військо, виробляючи «марсельський цукор», схожий на білий камінь. Гроші, які вона отримувала, це пенсія за полеглого чоловіка, який хоча й загинув у «штурмовому батальйоні», але усе ж з присвоєним до війни військовим званням.

Здрастуй, Шурочка! Вітаю тебе з святом, бажаю щастя і здoров’я та успіхів у навчанні. Тільки учора 4 листопада отримала довідку у військкоматі, тому що видають лише раз на тиждень. Вдома усе по-старому. Галя уже в новому пальті, а я без чобіт досі і ось на свято грошей ні копійки. Але якось до получки дотягнемо. Тепер я хочу тобі сказати щодо твоєї роботи, що ти мені писала, а меня видається, що треба одного берега триматися – чи навчання чи праці. Усе ж ти багато чого не розумієш. Мене хвилює, хто це вам, студентам, міг прищепити таку любов до різної закордонної моди. Адже не личить жінкам-будівницям нового життя ходити в довгих сукнях і замітати ними вулиці і підніжки трамваїв. Це притаманне тим, які лежать на м’яких канапах і живуть за рахунок чужої праці. Мені огидна довга сукня, вона нам не підходить, а особливо студенткам. Тепер я хочу сказати, щоб ти подумала зараз, доки не пізно, треба вчитися й вчитися. Треба вже думати про те, що як закінчиш інститут, найкращі місця дадуть тим, у кого найкращі оцінки будуть. Це повинно тебе цікавити, не можна пливти за течією, треба добиватися кращого життя, а ти захоплюєшся не тим, що треба. Я допомагатиму тобі і зроблю усе для тебе, але для розумного, так як минулого року я вже не робитиму. Тебе розбалували погані погляди на життя і ти, в основному, забула про навчання. Не захоплюйся зайвими писаннями листів, це усе зайве. Рідше писатимеш, ріднішою будеш, а вчися систематично, бо втратиш час і шкодуватимеш усе життя. Для мене твоя робота, що ти хочеш підшукати, знай, якщо підеш працювати, а не поліпшиш свої оцінки, від мене добра не чекай, а як заробиш стипендію, я тобі висилатиму більше грошей. Ну все.

Лесина мама зауважила перший протест молоді проти уніфікації одягу. Уже в 1944 році, коли війська перетнули кордон СРСР, з’явилися потоки трофейних речей. Їх висилали вояки, також по війні стали везти з собою більш підприємливі «остарбайтери». Настав час так званої трофейної моди, коли в СРСР почали носити одяг, привезений з Европи. Відіграли роль й західні «трофейні» кінофільми, у яких кінозірки хизувалися модним одягом. Однак влада схаменулася і почала працювати над створенням самостійного радянського стилю. З’явилися сукні нижче колін з високою талією і накладними плечиками. Молодь перестала бути лише віковою групою і перетворилася у нову соціяльну спільноту з власними вимогами. Відголоски дійшли до провінції і стривожили маму Лесі. Наближався час тотального осуду модних «стиляг» і фарцівників-перекупників одягу у закордонних туристів.

Здрастуй, Шурочка! 22 квітня вночі я приїхала додому, була в Сумах вісім днів. За мою відсутність вдома нічого не сталося, не рахуючи, що здохла одна курка, яку я посадила на яйця, от вона й здохла. Тепер городу у мене буде соток десять, це десь шість соток з військкомату. Я вже за оранку заплатила гроші, а чотири сотки, я вважаю, дадуть у заводі. Сам Бахмутов сказав, що дасть тут, на Митниці, де був заводський город, а тепер не буде підсобного господарства, але Бахмутов усе ж залишається завгоспом і розпоряджається землею. Я думаю, що мені дасть не менше як сотки 3-4, а може й більше. Качок у мне залишилось сім, одну хтось підбив і вона сидить вдома, на воду не ходить і вдома ледве пересувається. Я і дорізати її не можу, дуже худа, а інші несуться. Машка росте. Я в Сумах купила собі туфлі парусинові і плаття сатинове. Бабуся подарувала мені хусточку літню, а то я поїхала в теплому, а тут відразу якось потепліло, у нас вчора було 30 градусів тепла, просто спека. Уже квітнуть сади, діти купаються. Павлика мама принесла 50 рублів, каже, що він прислав листа і просив свою маму, щоб вона вислала тобі гроші, а вона мені принесла. Я, звісно, узяла. Шурочка, я послала тобі посилку. Коли отримаєш, то скриньку віддай Ані Ляховецькій. Напиши меня, коли і куди ти поїдеш на практику. Лялина мама сказала мені, що ви, усі студенти, повинні відпрацювати чи то місяць чи два на якомусь Карельському перешийку. То напиши, коли ти будеш вдома. Поїдемо тоді зі мною в село, дуже запрошувала моя сестра двоюрідна і саме з тобою. Вона була у нас, коли ми жили в Києві. А зустрілася я з нею у бабусі. Коли я сказала, що ти в інституті, то вона ахнула, бо їй видавалося, що ти ще маленька. У неї дві корови і є хороший сад. Як приїдеш, то хоч на тиждень поїдемо. Поки усе, цілую. Бажаю успіху. Твоя мама.

Виснажене війною і повоєнним голодом населення треба було забезпечити городиною, тому Рада міністрів СРСР 24 лютого 1949 року дозволила розгортати індивідуальне городництво, «звернувши особливу вагу на підвищення урожайності овочевих культур і картоплі». До 1 квітня 1949 року було наказано відвести під городи робітників і службовців вільні землі вздовж залізниць і автошляхів, а також на підприємствах та установах. Найкращі землі радили надавати родинам полеглих воїнів та інвалідам недавньої війни. Лесина мама належала до останніх, але городництво не забезпечували перевезенням городників, органічними та мінеральними добривами, насінням. Нова польова праця лягла на жіночі, вдовині руки.
Залучення студентської молоді до праці влітку отримало назву «трудовий семестр». Перший трудовий семестр в СРСР був проведений влітку 1924 року. Того ж року була видана перша інструкція щодо проведення трудової повинності для навчальної молоді влітку. Виконання наказу зробили обов\’язком комуністичного союзу молоді – комсомолу. Студентів почали називати «трудармійці». «каналоармійці». Вони стали необтяжливим засобом для комуністичного уряду виправити кепський економічний стан в державі по закінченні війни. У повоєнний період відробітки відродили 1948 року у Ленінграді. Першими були студенти Ленінградського політехнічного інституту, що працювали влітку на будівництві місцевих гідроелектростанцій.

Здрастуй, Шурочка! Сьогодні, 18 січня, я чекала твого листа, але прийшла пошта і листа немає. Звісно, я розумію, що ти зайнята, але усе ж треба черкнути пару слів і до мене, я ж чекаю на твою обіцянку після кожного іспиту писати і ось, за моїм розрахунком, я мала отримати листа сьогодні, а його немає. Але я продовжую чекати. Писати особливо немає про що, усе по-старому. Такі ж морози. Правда, була відлига два дні, так що з дахів бігла вода і мої качки купалися, а сьогодні знову мороз такий як у вас. Я щодня слухаю по радіо яка температура в Ленінграді, Я хоч тепер не хвилююся – є чим палити і в кімнаті тепло. А Галі купила тепле плаття і кашне, а валянки носить старі. Шура, якщо ти вирішила їхати, то обов’язково купи Галі трико третій розмір і ще одну пару панчох, а мені купи цукру і цукерок недорогих до чаю, тому що у нас ці морози зіпсували базари, цукру немає і купи хоч один кілограм рису. Звісно, якщо отримаєш мого листа на той час, що їхатимеш. Якщо ж ти вирішиш не їхати, то з посилкою не поспішай, а купи собі, що треба. Без пальта я, звичайно, обійдуся до кінця зими, то якщо ти собі купиш осіннє пальто, я чомусь думаю, що краще осіннє, ніж зимове, то зможеш носити своє зимове, поки стане холодно. Шура, добре було б, якби ти отримала мого листа до того, як їхатимеш. Ще я хочу, якщо там є в аптеці або магазині ванільний цукор в порошках, він недорогий, купи мені скільки зможеш. Мені треба. Ти собі теж купи хороше трико, а як їхатимеш, одягай по дві пари панчох, тоді дуже тепло в ноги. Шура, якщо зможеш у когось позичити грошей, то купи собі ще валянки, а я вишлю тоді в получку, тому що у нас холодно і змерзнуть ноги у пантофельках. Якщо їхатимеш, то дай телеграму. Я вийду зустрічати. Будь здорова. Цілую. Мама. Обов’язково купи конвертів сотні дві.

Люди жили з базару. Коли у Москві розпочали щорічні зниження монопольних державних цін на головні товари, люди раділи, але скористатися зниженням не могли, тому що цих товарів просто не було в державних крамницях. Були ще крамниці кооперативні, але у них продавали товари членам кооперації, або в обмін на якісь речі, скажімо, на лікарські рослини. І тоді почалися поїздки до великих міст за товарами, які можна було продати на базарі. Це було небезпечно, бо вважалося спекуляцією, але саме цим пояснюються прохання Лесиної мами про ванільний цукор, нитки, конверти та інші речі, відсутні в провінційних українських містах.

Здрастуй, Шурочка! Отримала твого листа, але відразу не писала, тому що не було про що писати. Мені здається, я не помиляюся, що з кожним роком у тебе і у Галі одна манера тільки з мене вимагати, а мені допомагати нікому. Ти пишеш, чи скоро я буду Машку різати, а ти знаєш, що для того, щоб різати, треба спершу відгодувати, а для цього треба грошей, а з своїм кормом, який я зібрала з городу, багато не нагодуєш. Тепер наша свиня мала, для того, щоб її зарізати, треба грошей на корм. А які гроші? Я вже перестала чекати дня получки, тому що як отримаю, того ж дня роздаю борги і знову залишаюся без грошей, а тут ти просиш на туфлі. Галя ходить в платтях, які коліна не закривають, вона ж ще більше підросла. Я зовсім гола, плаття моє розірвалося, хустки немає, єдине – це чоботи і пальто, яке я так і не знімаю. І тепер стоїть питання з Машкою, якщо її годувати, то щонайменше до твоїх канікул, значить нікуди жодної копійки, тільки усе на Машку. Я ось думаю, якщо продати Машку і поїхати до тебе й купити щось таке, щоб було вигідно продати і зробити так кілька разів, щоб хоч купити тобі туфлі, а Галі платтячко яке-небудь. Ось ти як отримаєш, то свою думку напиши. Поки усе. Будь здорова. Цілую. Мама. Я була в школі, мене викликала Катерина Іванівна. Я там бачила Юхима Гнатовича, так передавав привіт і просив, щоб усім дівчатам передала від нього привіт. Напиши пошвидше. Мама. 5 грудня 1950 року. Конвертів тепер немає. Так що я вивернула твій конверт, ледве його знайшла.

В СРСР купівля і перепродаж товарів вважалася спекуляцією і каралася позбавленням волі з конфіскацією майна. 29 травня 1948 року в партійних документах зазначалося: «На базарах можна купити усе необхідне продовольство і промислові товари, але ціни на них втричі перевищують державні». До такої торгівлі були змушені вдаватися діти. На базарах вони продавали не лише цукерки чи цигарки вроздріб, а й власні зошити та підручники. Також поширилося не дозволене владою пошиття одягу і взуття приватними ремісниками. Таким підпільним ремісником-заробітчанином був Лесин дядько Мартин, який мав нагодувати трійко дітей.

3.1.50 року
Здрастуй, Шурочка! Той лист, що ти писала 27 грудня і хотіла, щоб я його отримала до нового року, то я отримала сьогодні, 3 січня. А вчора, 2-го, я аж на вокзал віднесла листа, це для того, щоб прийшов на удачу до 5 січня до першого іспиту. Але це я зробила учора, 2-го, а сьогодні 3-го отримала твого листа самого хорошого і ти повідомила, що розклад іспитів змінився. Але це нічого. Все одно буде удача, бо я пишу листа і хочу, щоб була удача. Шурочка, з твого листа видно як у дзеркалі настрій і твій, і усієї кімнати. Відчувається, що ви отримали стипендію. Але це добре і правильно, танцюйте, поки є бажання. Я теж під новий рік у тьоті Олі і дяді Мартина посиділа до 10-ої години і пішла, боялася, щоб ніхто в кімнату не заліз. Мої дівчата усі повідходили додому і от тільки сьогодні дві прийшли, а дві ще вдома, не могли дістатися, тому що у нас теж випав маленький сніжок. Я вранці насилу відчинила двері. В сінях насипало приблизно сантиметрів 20 і місцями взагалі до колін. Тепер у нас у дворі пищать і вищать і на ковзанах і на лижах і на санях катається дітвора на гірці повно. Я тобі вже писала, що з тих двох курочок, що я купила, одна вже несеться, вже знесла два яєчка – 1-го і сьогодні 3-го січня. Я вже писала, що усе, що ти передала, ми отримали – цукор так і стоїть в пачках, тому що у нас якраз був і я купила. Напиши, скільки коштують такі панчохи, що ти прислала мені і Галині. Дуже хороші. Будь здорова. Бажаю успіху. Цілую. Мама

За радянського режиму дівчата й жінки мали велику проблему: суспільна етика не дозволяла їм одягати штани-брюки. Про школу не могло бути й мови, але у штанях не можна було прийти до праці, в театр чи ресторан. А дешевших панчох теж не було. Панчохи виробляли без гумок і щоб носити їх, саморобні гумки натягали поверх панчох з шкодою для здоров’я або пришивали панчохи до трусів. Також дівчат шили паски з гумками, до яких чіпляли панчохи. У школярок через це виникали постійні труднощі – ровесники пильнували за їхнім одягом, коли дівчата біля класної дошки піднімали руки або йшли по сходах, і не раз знущалися з тих пришитих панчох. Пізніше недосяжним щастям стали так звані колготки. Термін «колготки» в СРСР появився від напису «kalhoty» на чехословацьких пачках колготок того часу. Капронові панчохи і колготки тримали в холодильниках, бо холод краще беріг капрон. Але це було вже пізніше. А ще варто пригадати необхідні щомісяця жіночі прокладки, які заміняли саморобні ватні тампони, старі шкарпетки та інші новації.

Здрастуй, Шурочка! Твого листа отримала. Якраз тиждень, як я послала тобі другу посилку з яєчками і раптом читаю, що яєчка усі розбилися. Але потім я збагнула, що мова про ті три, які я поклала від своїх качечок. Вдома я і Галя до якогось часу здорові, тільки Галя стала захоплюватися танцями і менше приділяє часу урокам. Я була в Києві у дяді Павлуші і він схвалив обраний тобою інститут. Каже, що найбагатша перспектива, що при такому розвиткові суспільства і техніки… Він мені цілу лекцію прочитав, що скоро люди не їздитимуть в поїздах, а літатимуть на літаках. Звісно, потяги будуть, але тепер конструюють такі пасажирські літаки, просто казкові і от таких метерологічних станцій буде багато. А ти вгадала, що усі ми в нашому домі притулилися вухами до радіоприймача, коли передавали про зниження цін. Усе ж таки це радість, хоча у нас на базарі цукор все рівно 13 рублів за кілограм, тому що в магазинах його немає. Але ми маємо надію, що буде. Мені так давно хочеться оселедчика чи доброї тюльки, але у нас і запаху немає від неї, а консерви все таки дорогі. Але ми будемо чекати, може колись будуть дешевші і більше. Я знову хочу написати тобі про Галю. Коли б ти могла уявити собі наш клуб, це жах. Курять, така маса туди приходить на танці аж з міста, і звичайно уся Кривалівка. Парубки такі вже повиростали, що коли закінчать танець, розходяться по кутах, розстібають свої комірці, спітнілі і чуби свої витирають рукавами. І коли дивишся на цю картину, просто гидко. Там не танцюють, а штовхають один одного і в тому числі й Галя. Різними шляхами, але вона туди проникає і навіть серед тижня. Раніше хоч у суботу, бувало, піде, а тепер часто бігає. Може ти їй припишеш якихось ліків від такої гидоти. Я просто не можу дивитися на це збіговисько. Просить грошей на кіно, а йде на танці. Ну ще напишу – у нас багато снігу цієї зими випало, весною буде багато води. Вугілля мені трохи директор виписав, а трохи я купила дров і тепер є чим палити і приємно, що на дворі мороз, а в кімнаті тепло. Не здавай зайнятих позицій, пам’ятай, що коли вас випускатимуть, то кращим студентам й кращі місця і сумно буде останньому. Цілую. Твоя Мама. 5.3.51

Шура, качечки продовжують нестися. Ще не усі, але з кожним днем усе більше несуться. Вже п’ять у нас. Тепер дуже тепло, 4-5 градусів тепла. Але яєчок ми не їмо, тому що у мене грошей з цієї получки не залишилось, то Галі чоботи, то багато йде на корм для Машки, так що я продала вже три десятки яєць по 15 рублів за десяток. Це тільки початок, я скоро отримаю гроші і тоді швидко зберу і пришлю, але це буде після моєї получки. Грошей я тобі, звичайно, вишлю, аякже. Я навіть не думала, щоб не висилати. Тільки, звичайно, простим переказом, а то 20 рублів зайвих завжди за телеграф. Краще ти купиш собі штанці. Шура, ти мені усе ж напиши, хто тебе годував у Москві цілий день. І напиши, коли ви поїдете на практику і скільки вам буде відпочинку.Напиши, чи ти зможеш мені вислати посилку. Мені треба нитки червоні і чорні «Якір» і чи ти зможеш дістати, у вас там десь є, ванільні порошки. Якщо тобі це не важко,то напиши, щоб я знала і у день получки вела свій розрахунок, а то усе ж мені хочеться на літо купити тобі і Галі і собі туфлі. А нитки, що Аня прислала, то я з її мамою віднесли і цілою пачкою здали за 140 рублів. А вона там у вас коштує 75 рублів. Якщо ти мені купиш дві пачки – дві червоних і дві чорних – то і вислати можна без скриньки обшитими, а як у скриньці, то добре б і ванільний порошок, у вас 45 копійок за пакет, а тут щоб усе відразу віддати, то один рубель. Оце усе. Напиши мені, чи ти зможеш чи ні. Будь здорова. Цілую. Твоя мама.

Усі листи мають спільну тему виживання в умовах будівництва в СРСР щасливого майбутного. Але у них немає ніяких узагальнень чи міркувань про стан справ у країні, причини такого стану. Треба було вижити і вивчити дітей, щоб їм жилося краще. Невдовзі відновили завод і Лесина мама пішла на непосильну для жінки нічну працю у спекотних цехах. Она боялася поскаржитися на заводські негаразди, бо за це могли позбавити городу або не пустити через заводське подвір’я до Дніпра качечок-годувальниць. Леся знайшла додаткові заробітки на овочевій базі Ленінграду і якось навіть винесла з бази шість яблук для подруг-студенток. Сторожа цього не зауважила. А пропаганда переконувала, що в СРСР живуть найщасливіші люди. І коли Лесі прислали з майбутнього її інституту дві книжки про метеорологію, школярка записала в щоденнику: «Кому в Америці стали б висилати бандеролі по 30 рублів? Це можливо лише у нас, тому що в нашій країні усі люди близькі, хороші і рідні».
Мене зворушив лист мами до Галини, коли помер Сталін і дівчина прийшла у відчай, бо вже без батька народів не було щасливого майбутнього. Мама переконувала її, що хоча Сталін помер, але він вічно житиме в серцях людей, для щастя яких працював усе життя і зробив їх щасливими. При нагоді мама просила купити для неї в Ленінграді оселедця і чорних ниток.
Моя дружина Олександра захворіла на рак і померла 31 березня 2016 року. Вона залишила мені свої листи і щоденники з шкільних і студентських років, які я хочу видати, а також випускну фотографію школи № 5. Я перепишу з неї прізвища цих людей, можливо, хтось знає, як склалася їхня доля.
Вчителі: Зарубіна А.С. – директор, Балановський І. М., Горбатов І. Є., Заславська І. Д., Корольков В. К., Суденко Є. І., Пономаренко Ю. Г.
Учні: Доровольська О., Шуба Н., Ганноха А., Ляховецька А., Камінська О., Сердюк М., Майборода О., Тараненко Р., Озерна Ю., Пилипенко І., Пушенко О., Куликова В., Сташенко Б., Лупенко А., Чекаль Н., Светлова В., Ткаченко Д., Орел А., Шереметьєв П.
Я зустрічав з них Миколу Сердюка і Аллу Ганноху, яка одружилася з пілотом Володимиром Івановим і я працював з ним в одній команді літака у Черкасах. Потім він перейшов на великі літаки у Бориспіль і загинув під час відпустки, коли рибалив на Дніпрі.
Олександра закінчила інститут і працювала спершу в Хабаровську, потім у Черкасах старшим-інженером-синоптиком авіаметеостанції. Галина стала дружиною військового моряка, тепер капітана першого рангу, народила трьох дітей, стала вже прабабусею і живе у Санкт-Петербурзі.