У Почапинському лісі, який називають Лисянський «Бабин Яр» відбувся мітинг-реквієм пам’яті жертв Голокосту. У ньому взяли участь керівники району, представники громадськості, рідні і близькі загиблих 75 років тому євреїв, жителів Лисянщини.

Другого серпня 1941 року на Лисянщині, окупованій фашистами, почалися арешти неугодних новому режиму. Першими до розстрільного списку потрапили євреї і місцеві патріоти. Фашисти і їх прихвосні поліцаї не щадили ні старих, ні малих. Зганяли до Почапинського лісу жителів Лисянки, Боярки, Винограду та інших сіл, які мали хоч найменшу причетність до єврейської громади. Там вони всі померли мученицькою смертю. Хто від кулі, а більшість задихнулися у глибокій лісовій криниці, куди їх кидали заживо. Вона стала братською могилою для 392 людей.

Краєзнавець Михайло Лаврега і директор регіонального центру історії єврейства Клавдія Колісникова нагадали присутнім, як зустріли свою смерть люди, які мали лише одну провину – вони були єврейської національностіі. Першою загинула дволітня дівчинка. Німецький офіцер вихопив її з рук мами Фаїни Ляховецької і вкинув до криниці. Збожеволіла від горя жінка кинулася на ката і вибила йому око. Далі розлючені фашисти кинули до криниці ще двох її дітей, а за ними стрибнула у безодню і сама жінка.

Були випадки, наводила приклад Клавдія Колісникова, коли українці рятували від смерті євреїв, ризикуючи власним життям. Одним з них був лисянський священик Олександр Злочевський, який три роки переховував єврейську жінку. Марія, так її звали, після війни часто приїздила в гості до нього, а потім хоронила свого рятівника.

Батько уродженця села Виноград, нині доктора медичних наук, професора з Києва Валентина Пострелка, як він розповів, дивом врятувався від розстрілу, а бабуся і дядько загинули у Почапинському лісі.
До війни в Лисянці й навколишніх селах мешкало близько 400 жителів єврейської національності. Майже всіх їх знищили фашисти в роки окупації.

Олександр Щербатюк