Козацьке село на березі Дніпра

Дата: 14-08-2016, 12:06

Козацьке село на березі Дніпра
Вереміївка Чорнобаївського ра­йону має багату історію й по праву може називатися козацьким селом. Перші згадки про населений пункт датуються XVII ст. У 1569 році відбулося об’єднання Литви й Польщі в єдину державу згідно з Люблінською унією. При польсько-литовському королю Жиглимоні воєводства були перейменовані в староства. Було утворено Канівсько-Черкаське староство, якому віддано Задніпрянщину, в тому числі й наше Посулля. Ось у цей період і виникають нові поселення: Вереміївка, Кліщинці, Матвіївка та інші. Створюються вони на більш вигідних для господарства, а не для оборони місцях. У 1590 році Варшавський сейм затвердив Посулля за Вишневецьким Олександром. Помер Олександр у 1594 році, тобто в розпал першого козацького повстання під проводом шляхтича Косинського. У зв’язку з бездітністю свої просторі володіння дісталися його рідному брату Михайлу Михайловичу Вишневецькому – старості овруцькому на Київщині. У 1612 році у Михайла народився син Єремій. Ось тоді буцімто і була дана назва селу Вереміївці в честь цього Єремія. Але маловірогідне таке припущення, бо якщо в 1653 році Вереміївка була містом, то не могло бути, щоб 40 років тому вона ще не мала назви. Отже, більше підходить інше припущення, що назва пішла від імені якогось першого поселенця – Веремія, як і Матвіївка, Тимченки.

В одному з кутків старої Вереміївки – Миклашівці – ще до затоплення Кременчуцьким морем виявлені сліди поселень наших пращурів-слов’ян VII–IX ст., хоча випадкові знахідки, що вимиваються дніпровськими хвилями на берег із дна рукотворного моря, засвідчують значно раніше заселення цього краю. У часи національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького з 1648 року діяв Іркліївський полк (полковник Михайло Телюченко), до складу якого входили Васютинська, Вереміївська, Бурімська і Канівецька сотні. Протягом 1658–1661 pp. Вереміївська сотня була адміністративною одиницею відновленого Іркліївського полку, у 1661–1663 pp. – Кременчуцького полку, а від 1663 року до 1667-го – знову в складі Чигиринського полку. Під час адміністративної реформи, яку провів у кінці 1672 року І. Самойлович, Вереміївська сотня була ліквідована, а її адміністративна територія ввійшла до Чигирин-Дібровської сотні. До неї відійшло і містечко Вереміївка (власне Єреміївка – вотчина князя Єремії Вишневецького). Сотенний центр – містечко Вереміївка.

Козацьке село на березі Дніпра

До 1900 року центр села розміщувався на лівому високому березі річечки-протоки Свинотоп. Там було три церкви, а також будинок і млин пана Твердохліба, багато шинків і магазинів, ветеринарна лікарня, будинки попів, лікарня та інші будівлі, в тому числі і двоповерхові пана Нечая та маєток. За болотом знаходилися Спаська (Преображенська) церква і пошта. На лівому березі річки (за кілометр від старого центру) була ярмаркова площа і козача зборня та земська школа. Після 1900 року побудували нову волость біля ярмаркової площі, тут же було побудовано й лікарню. І це місце почали вважати новим центром. Був іще тут паровий млин єврея Шарінова на прізвисько Левиця.

Село складалося з кутків, які в давнину називалися десятками. І було тих десятків 15 штук. Це тоді, коли на кутку було з десяток хат. Коли ж їх налічувалося з сотню, то чомусь не називали сотнями, як в інших стародавніх великих селах, а звали кутками. Десятки були до революції, та і в перші роки радянської влади. Ця назва зберігалася аж до колективізації. У період колективізації на кожному кутку було утворено колгосп. У 1936 році Вереміївку було поділено на три села.
Саме цей населений пункт опинився серед тих, які затопило під час запуску Кременчуцького водосховища. Коли відбувалося переселення, доводилося руйнувати і переносити з зони затоплення 3 шкільні приміщення, клуб, 3 лікарні, 8 магазинів, аптеку, контору кооперації, будинок ДПР, артіль ім. Лесі Українки (художня вишивка), всі господарчі будівлі, що були при цих установах.

На сьогодні в селі діє музейна кімната «Українська світлиця», де вміщується історія Вереміївки до та після затоплення. Там же знаходиться й карта переселеного села, яку виготовив місцевий краєзнавець Василь Переузник та Петро Мусієнко. Власне світлицю було відкрито 2012 року з ініціативи очільниці села Наталії Казидуб. Експонати зібрані жителями села, більшість із них відшукав Віктор Олексійович Комишан. Ним же було зібрано археологічні знахідки з території Кременчуцького моря. Крім цього, у світлиці, як у старовинній хаті, знаходяться розмальована піч, ікони, глечики, горшки та інший глиняний посуд, вишиті картини місцевих майстрів.

Козацьке село на березі Дніпра

Окреме місце в селі відведено вшануванню учасників Другої світової війни. У Будинку культури є Кімната бойової слави, де розміщено портрети 1 428 вереміївчан, які воювали. На сьогодні залишилися живими лише двоє ветеранів. Також у кімнаті висять світлини й героїв-сучасників: воїнів-інтернаціоналістів і тих, хто боровся з нещадним Чорнобилем.

Козацьке село на березі Дніпра

Пишається село й талановитими людьми, які прославили маленьку Батьківщину далеко за її межами. Серед відомих вереміївчан – Федір Лавров, український фольклорист, кандидат філологічних наук, дослідник українського козацтва; Михайло Казидуб – поет, член Спілки письменників України; Семен Савченко – поет-гуморист; Олександр Зобенко – поет, прозаїк, член Спілки письменників України; Сергій Грущенко – художник, графік і живописець, член Національної спілки художників України; Володимир Недяк – лауреат Шевченківської премії 2006 року, засновник і генеральний директор приватного історико-етнографічного музею «Козацькі землі України»; Ярослав Гладкий – художник-гравер.

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода